Юрій Щербак присвятив п’єсу «Стіна» вічній темі нерозділеного кохання. У творі постає історія знайомства й дружби княжни Варвари Рєпніної з Тарасом Шевченком. Автор зосередився на почуттях персонажів, на розвиткові їхньої самосвідомості. Образ Шевченка зринає у спогадах Рєпніної, в її роздумах: чому між нею і поетом була стіна.

У грудні 1984 року в Києві, на сцені Молодіжного театру, режисер Микола Мерзликін поставив «Стіну», де головні ролі виконували Раїса Недашківська, Галина Стефанова, Ігор Славінський, Валерій Легін. Згодом М. Мерзликін з дозволу Щербака переробив п’єсу на монодраму. Рєпніну в Київському театрі «Актор» грала Галина Стефанова. Відбувалася відверта розмова про кохання, оскільки йшлося про сенс життя, долю жінки, стосунки між чоловіком і жінкою. У психологічному театрі головне – людина та її внутрішній світ. Важко уявити героїню із більш складним внутрішнім світом, ніж Рєпніна. 1996 року за цю роль актрису нагородили «Київською пектораллю».

Монодраму побачив Богдан Береза, тодішній директор і художній керівник Волинського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка. Його вразила роль Стефанової, виконана з великою силою, зацікавила вистава, і відтоді він виношував ідею поставити «Стіну» в Луцьку. На роль Рєпніної призначили досвідчену Світлану Органісту (її ролі в театрі: Марія у «Вестсайдській історії», графиня Оляна в «Коханому нелюбі», Розаліна в «Чума на дві родини наші», Марія в «Неаполі – місті Попелюшок») і Людмилу Савош (тепер Натанчук), яка робила перші кроки на професійній сцені після Волинського училища культури і мистецтв. Репетиції розпочалися 2007-го і тривали дев’ять місяців. Усвідомлюючи складність ролі, Стефанова, постановниця моновистави, попросила актрис вести щоденник репетицій в передпрем’єрний місяць. Перший запис Органістої 24 лютого 2008 стосувався тренажу, який вона придумала для себе і мала кожен день повторювати ці слова: «1. Я мріяла саме про таку роль, я дуже хочу її зіграти і я можу зробити це блискуче! 2. Я маю створити живий образ, знайти в собі Варвару! Мені важливо зробити це не задля дешевого успіху, оплесків, квітів чи компліментів. Мені важливо вийти на новий виток, новий рівень своєї професії і нарешті створити хоча б якусь мистецьку пилинку, мікроскопічний мікрон біля ніг істини. І тому. 3. Я не боюсь: злих очей, єхидних усмішок, недоброзичливих речей, несхвальних оцінок. Це для мене – ніщо! Я можу те, що можу… І хай суддею будуть душі Варвари і Шевченка. 4. Я господиня на цій новій маленькій, камерній сцені. Я княжна! У мене є гідність, є сила, є пристрасть! Я Варвара: правнучка гетьмана, онука фельдмаршала, дочка генерал-губернатора. Я не метушлива, не дріб’язкова, а вольова, розумна і чуттєва!!!».

Стефанова так організувала роботу, що обидві актриси чимало запозичили одна в одної, і все ж Варвара вийшла у них зовсім різною. Безперечно, дався взнаки власний життєвий досвід кожної. Якщо Органіста акцентувала всю глибину прірви непорозумінь Варвари з поетом, то Савош-Натанчук болісно переживає ці стосунки, однак позбавлена відчаю і має надію на щасливу долю.

Оформила виставу Н. Руденко-Краєвська, вдавшись до мінімалізму, перемістивши центр уваги на актрису. Сценічний простір поділено на три частини: зліва за прозорою кулісою, яку відсуває Рєпніна, коли виконує музику, сидить віолончеліст, справа – ширма, яку використовують не тільки у прямій функції, а й трансформують у чарівну скриньку-вертеп, з якої з’являються княгиня, Язиков, Закревська, Амалія, генерал, «мочеморди»; в центрі – маленький столик-тумбочка, на якому стоїть свічка.

Передати тонкощі почуттів закоханої жінки допомогла музика вистави, що її підібрав і виконав музикант театрального оркестру М. Яцинюк: Й. С. Бах та Л. Бетховен стали органічною складовою емоційного й філософського змісту спектаклю.

Напередодні Міжнародного дня театру на камерній сцені (зал на п’ятдесят місць) побачила світло рампи вистава про велике і світле почуття до Шевченка, зароджене в душі Рєпніної. Того, 2008-го, року в липні виповнилося 200 років з дня її народження.

Вистава мала успіх. Посіяне незабутнім Миколою Мерзликіним здорове зерно, концепція Стефанової, яка використала метод талановитого режисера, максимально збудили творче начало актрис. Так, сповідь закоханої жінки у виконанні С. Органістої (зовні схожої зі своєю героїнею: гнучкий стан, великі виразні очі) звучить щиро, схвильовано. Монолог має високий регістр, психологічно тонко передано стан героїні, в душі якої вирують сильні пристрасті, глибоке почуття, тут і надривність, і ніжність, і гнів, і благоговіння, і очікування, і розчарування, і жертовність, і все це оповите світлою енергетикою любові. Мовою серця їй вдалося передати дух, настрій, яким жила дивовижна жінка, рівновелика Шевченкові за своїми пориваннями. Мріям про щастя не вдалося здійснитися. «Шевченко – моє зоряне небо», – зізнається героїня в одному з листів до Ш. Ейнара. Катарсис, який переживає героїня, робить її сильнішою, готовою до нових випробувань долі.

У монодрамі «Стіна» – 28 сторінок друкованого тексту, це проза, в якій є вірші Тараса Шевченка. Моновистава вимагає від виконавиці бездоганного володіння сценічною мовою, акторської майстерності, пластики.

Глядацька аудиторія сприйняла і полюбила виставу за участю С. Органістої та Л. Савош-Натанчук, про що свідчать емоційні відгуки на сайті театру. Інтерпретація образу Кобзаря, майстерна режисура і постановка, вдала гра, сценографічне і музичне вирішення роблять її явищем у театральному мистецтві України. Варто побажати глядачам зустрічі з цією виставою, яка збагачує національну культуру зображенням внутрішнього світу людини.