До найновішого видання (сезон 2012–2013) компендіуму під назвою «Театр у Польщі», що його видає щороку Театральний інститут ім. Збіґнева Рашевського у Варшаві, ввійшло шістдесят шість лялькових театрів, які діють у Польщі.

Значна їх частина – це приватні ініціативи, об’єднання чи фундації. Великих інституційних театрів, як правило, підпорядкованих міській владі, у Польщі налічується двадцять п’ять. У Варшаві є три таких театри («Бай», «Лялька» і «Гуллівер»), у Лодзі – два («Арлекін» і «Піноккіо»), у двадцяти інших містах – по одному.

Мистецька пропозиція для глядачів широка і дуже різноманітна, адже можливості значно відрізняються у великих репертуарних інституцій, на які працюють десятки співробітників (актори, обслуга, технічні працівники), та в інших – маленьких приватних театрів, де працює по кілька чоловік, але зате мобільних, які можуть виступати в пристосованих приміщеннях, навіть у школах чи дитсадках.

Вистави польських лялькових театрів призначені для глядачів усіх вікових груп. Все більшою популярністю користуються спектаклі для наймолодших (від 0,5 до 3 років). Найбільше вистав створюється для дітей дошкільного та шкільного віку (3–12 років). Традиційно саме ця вікова група становить левову частку глядачів лялькових театрів. Існує також пропозиція для молоді (13–19 років), хоч і не така багата, як мала б бути. Більшість інституційних театрів також прагнуть запропонувати дорослим глядачам вистави за участю анімантів (тобто різного роду анімованих форм). Особливо цікаві вистави такого типу пропонують глядачам Білостоцький ляльковий театр, Опольський театр ляльки і актора, Театр анімації в Познані, Театр «Банялюка» в Бельсько-Бялій, Вроцлавський ляльковий театр, обидва лодзькі театри, краківський «Ґротеск», театри в Торуні, Щецині, останнім часом також і в Кельце.

Актори і режисери польських лялькових театрів – це здебільшого випускники двох вищих навчальних закладів: факультету лялькарського мистецтва в місті Бялисток (філіал Театральної академії ім. Александра Зельверовича у Варшаві), а також лялькарський факультет у Вроцлаві (частина вроцлавської філії Державної вищої театральної школи ім. Людвіка Сольського у Кракові). Нагоду оцінити студентські роботи з лялькарських шкіл Польщі та з-за кордону дають два фестивалі, що відбуваються у вишах: Міжнародний фестиваль лялькарських шкіл «ЛЯЛЬКА-НЕ-ЛЯЛЬКА» в Бялистоку та Міжнародні зустрічі театральних шкіл «Театр ляльок завтра» у Вроцлаві.

Польська секція міжнародного об’єднання лялькарів «POLUNUMA» видає двомовний польсько-англійський галузевий часопис «Ляльковий театр», який виходить щокварталу. Його головним редактором є Люцина Козень, директорка лялькового театру «Банялюка» у Бельсько-Бялій.

Щороку в Польщі прибуває лялькових фестивалів національного та міжнародного рівня. До найбільших належать Опольський фестиваль лялькових театрів, організований Опольським театром ляльки й актора ім. Алойзи Смольки та МФ лялькарського мистецтва в Бельсько-Бялій, організований ляльковим театром «Банялюка» ім. Єжи Зітцмана. Обидва вони проводяться раз на два роки. Нагоду для зустрічей та дискусій представників середовища створюють також такі фестивалі, як «Зустрічі» в Торуні, «Контексти» в Познані, Огляд нового дитячого театру у Вроцлаві, Фестиваль малих прапрем’єр у Валбжиху, «Маскарад» у Жешові, «Тетральна карусель» у Лодзі, Міжнародний фестиваль театрів для дітей і молоді «Корчак» у Варшаві, «Лялька – теж людина» у Варшаві чи «Materia Prima. Forma. Міжнародний фестиваль театру форми» у Кракові.

Найбільш обговорюване питання щодо польського лялькового театру – розмивання його специфіки. В останні роки вражає домінування актора в живому плані й поступове витіснення на другий план ляльки чи навіть повне усування її зі сцени. Тут річ не в низькій репрезентації традиційних технік, як-от: маріонетка, рукавична, тростева, чи яванська, лялька, – а в загальному домінуванні актора над усіма анімованими формами. Однак, здається, кризу подолано, про що свідчить успіх таких лялькових вистав, як «Золотий ключ» режисера Януша Риль-Кристіяновського (театр «Банялюка», Бельсько-Бяла), «Гуска, смерть і тюльпан» Марціна Ярнушкевича (театр «Бай», Варшава) чи «Хай його Гуска копне!» Марти Гусньовської (Театр анімації, Познань). Серед найцікавіших режисерів (які працюють у лялькових театрах, хоча й не завжди користуються анімантами) варто назвати, зокрема: Павла Аїгнера, Роберта Дробнюха, Конрада Двораковського, Роберта Яроша, Збіґнева Лісовського, Яцека Маліновського, Еву Пйотровську, Єжи Яна Полонського, Аґату Бізюк. Серед сценографів – Йоанну Браун, Анну Хадай, Маріку Войцеховську, Мартину Двораковську, Еву Возняк.

Цікавим явищем є інтерес до лялькових засобів вираження видатних режисерів поза вузьким колом випускників лялькових режисерських курсів, таких як Пйотр Цепляк, Анна Аугустинович, Маґдалена Міклаш, а особливо Павел Пассіні, творець таких видатних вистав, створених із використанням анімантів, як «Турандот», «Моррісон/Смерцішин» чи «Дзяди».

Лялькові театри для дорослих постійно зустрічаються з нерозумінням широких кіл глядачів, які вперто ототожнюють ляльковий театр із дитячим. Протягом останнього піввіку польські лялькові театри ставили і досі ставлять Шекспіра, Міцкевича, Словацького, Чехова, Віткевича, Кафку, Шульца, Ружевича, Мрожека, Ґомбровича і багатьох інших авторів. З’являються також вистави за п’єсами для дорослих таких сучасних авторів як: Марта Гусньовська («Лис»), Маліна Пшеслюга («Пастрана»), Роберт Ярош («У животі вовка»), Артур Палига («Посеред ночі збирається попіл»).

Серед дитячих п’єс надалі важливу частину репертуару становлять класичні казки братів Ґрімм чи Ганса Крістіана Андерсена (меншою мірою народні чи етнічні казки, пов’язані з місцевими спільнотами). Однак останнім часом значно зросла кількість прем’єр, які використовують сучасну польську й іноземну драматургію. До найпопулярніших польських авторів належать: Марта Гусньовська, Маліна Пшеслюга, Марія Войтишко, Роберт Ярош, а серед іноземних: П’єр Гріпарі, Танкред Дорст, Філіп Дорін, Ульріх Хуб. Цінним джерелом нових п’єс залишаються чергові випуски часопису «Нові п’єси для дітей і молоді» (вийшло 38 номерів), що його видає Центр дитячого мистецтва. Тут публікуються польські п’єси та переклади іноземних. Частина з них належить переможцям щорічного конкурсу театральних п’єс для дітей та молоді.

Нова драматургія, особливо адресована старшим дітям і молоді, відважно звертається до складних тем, як-от смерть («Прутик» Маліни Пшеслюги, «Під-Грибок» Марти Гусньовської), каліцтво («Стоп-кадр» Маліни Пшеслюги), сирітство («Они» Марти Гусньовської), сімейні конфлікти («Пастка» Роберта Яроша). Водночас охоче залучає також казкові образи, аби, розказуючи начебто про драконів, лицарів, чарівниць чи фантастичні країни, запросити молодих глядачів до роздумів над сучасним світом через літературні і театральні метафори («Зелений мандрівник» Ліліани Бардієвської, «Казка про щастя» Ізабели Дегурської, «Білі кульки» Маґди Фертач, «Історія славетного Родріго» Моніки Мілевської, «Казка про лицаря без коня» Марти Гусньовської, «Останній таточко» Міхала Вальчака і багато інших).

Попри таку багату драматургічну пропозицію, чимало режисерів віддають перевагу старим і сучасним дитячим повістям – найбільш відомі серед них «Пітер Пен» чи «Пеппі Довгапанчоха», чи відомим дещо менше: «Кораліна, або Війна за світи» Ніла Ґеймена, «Літо Гармана» і «Вулиця Гармана» Стіана Холе, «Фальшива принцеса» Мері де Морґан.

Особливо цікавим напрямком у польському ляльковому театрі є вистави незалежних, приватних театрів, які працюють як асоціації, котрі шукають власну театральну мову, експериментують із формою, створюють власні сценарії-колажі. До найцікавіших груп належать: Театр вогню і паперу, Лабораторія Явищ, театр «Малабар Готель», Група Coincidentia, Вальний театр, Неформальна група «Avis» чи окремі митці, які діють в рамках різноманітних структур – Аґата Куцінська, Анна Скубік, Лех Валіцький.

Розмаїття сучасного польського лялькового театру забезпечує глядачам можливість вибору, митцям – різнобічний розвиток, а середовищу – чимало тем для дискусій та мистецьких суперечок.

З польської переклала Тетяна Чужа