На екрані – Києво-Могилянська академія. До 400-річчя

Якби не перші сторінки «Тараса Бульби» Миколи Гоголя, де змальовано, як Тарас зустрічає своїх синів після навчання в академії, то за радянських часів про цей перший вищий навчальний заклад і визначний освітній і культурний центр в Україні ніхто б не знав. Так, чи не єдина його дослідниця Зоя Хижняк працювала над вивченням документів, однак її праця була відома вузькому колу науковців. Для широкого загалу Києво-Могилянська академія залишалася незнаною. Ситуація змінилася в часи перебудови і гласності: дедалі частіше про КМА згадують не тільки історики, а й письменники, публіцисти, громадські діячі. Свідому частину суспільства обурював той факт, що на території старої академії вже багато років містилося військове морське училище. Заповідна територія перейшла до рук військових, але абсурдність ситуації посилювалась тим, що моря (окрім штучного Київського) поблизу не було. І вже тоді на хвилі суспільного зацікавлення цією темою на «Київнаукфільмі» виходить просвітницька стрічка «Світло Київського Гелікону» Бориса Бойка (1991). Академія – місце, де було закладено основи вітчизняних наук: філософії, історії, богослов’я, поетики. Успішне відродження КМА як новітнього університету ще більше посилило інтерес до історії навчального закладу, і 1992 року на тій же студії в рамках проекту «Невідома Україна. Нариси нашої історії» виходить просвітницька стрічка «Київський гелікон» (автори Л. Клюєва та ін.). В обох подібними є не тільки назва, а й сам підхід – розповісти про маловідоме минуле, виникнення й історію Києво-Могилянської академії, згадати її засновників, найвідоміших викладачів та учнів, пам’ятки науки та історичний контекст. Обидві стрічки не втратили свого пізнавального значення.

2002 року виходить документальна стрічка про відроджений університет «Твердиня нашої духовности», змонтована президентом НаУКМА В’ячеславом Брюховецьким з аматорських зйомок і численних телевізійних репортажів. Це півгодинна розповідь про те, які перешкоди і труднощі доводилося долати молодим ентузіастам, що заходилися відроджувати Могилянку фактично без підтримки держави (більш-менш сприяла хіба що міська влада, зокрема, мер Києва Олександр Омельченко виділив кошти на купол Благовіщенської церкви, що завершує Старо-академічний корпус). До речі, цей корпус заслуговує на окрему екранну розповідь, хоча б тому, що є однією з небагатьох світських будівель ХVІІ століття, які збереглися в Києві. Не хто інший, як гетьман Мазепа виділив кошти на її реконструкцію: було добудовано другий поверх, де й нині містяться унікальні книжкові шафи (корпус цей називають мазепинським). За радянських часів там містився філіал Наукової бібліотеки, де можна було ознайомитися зі старими картами, з багатою літературою про стародавній Київ. Такий собі негласний музей-заповідник міста, однак десь у другій половині 1960-х морське училище вирішило знести цей корпус і на його місці збудувати басейн. І зробили б це, якби не втрутилася громадськість на чолі з безстрашним істориком, знавцем Києва Михайлом Брайчевським. Думаю, що нащадки неодмінно встановлять пам’ятну дошку на честь ученого на цьому корпусі поруч із скульптурними портретами Галшки Гулевичівни, митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи.

2003 року на замовлення Міжнародного благодійного фонду «Відродженням КМА» вийшло два документальних фільми про Могилянку: Олександра Денисенка (загальні відомості про давню академію і сучасний університет) та документально-ігровий «Галшчин дім» Сергія Маслобойщикова. Оператор Віктор Кабаченко не тільки знімав свята й будні сучасного українського університету, а й прагнув у примхливих, по-бароковому насичених кадрах проникнути об’єктивом у минуле, адже це найдавніший виш на теренах Східної Європи. Авторам вдалося здійснити цей задум за допомогою студентів та професійних акторів.

2007 року студія «Кінематографіст» випустила стрічку «Митрополит Петро Могила» (режисер О. Столяров), у якій з участю професорів НаУКМА Наталі Яковенко та Юрія Мицика, доцента Тетяни Лютої та інших дослідників уважно простежено кар’єру нащадка молдавського королівського роду. Утверджуючи православну віру, Петро Могила чимало зробив для її розвитку в умовах католицької держави Речі Посполитої, до складу якої входила Україна, ставши митрополитом, підтримував книгодрукування та освіту. Саме його зусиллями в Києво-Печерській лаврі було відкрито колегіум, який 1632 року з’єднався з Київською братською школою – і виник Києво-Могилянський колегіум, на базі якого вже згодом постане КМА. У фільмі ретельно окреслено постать історичної особи, що залишила помітний слід і нині залишається прикладом жертовної діяльності на благо свого народу і держави.

Кожен із цих фільмів мав би бути показаний, принаймні на державному телеканалі та в зручний для глядачів час, з нагоди 400-річчя Національного університету «Києво-Могилянська академія», що відзначатиметься 15 жовтня 2015 року.

Лариса Іванишина

Польська нагорода «Добровольців Божої чоти»

Документальна кінострічка «Добровольці Божої чоти» (англомовна назва «The Ukrainians») Леоніда Кантера та Івана Яснія здобула на 13-му Ґданському МФ документального кіно приз глядацьких симпатій. Фільм став учасником головного конкурсу кінофестивалю серед 24 кінострічок з країн Європи, Туреччини, Сирії, США та Мексики. Фестиваль тривав 11–14 червня.

Дні українського кіно в Бухаресті

10–14 червня у Бухаресті пройшли Дні українського кіно. Програма складалася з блоків: «Євромайдан», «Крим» (присвячений Олегові Сенцову), «Одеса», «Донецьк і Луганськ», «День культури». Було показано документальні і художні фільми: стрічки об’єднань Babylon’13 і Докутолока, «Російський дятел» Чеда Грасія (Великобританія–США–Україна), «Наша Надія» Володимира Тихого, «Красна Маланка» Дмитра Сухолиткого-Собчука, «Іван Сила» Віктора Андрієнка, «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка, «Поводир» Олеся Саніна. У рамках проекту відбулися також покази к/м фільмів молодих кінематографістів: Максима Мадонова, Філіпа Сотниченка, Андрія Литвиненка, Марисі Нікітюк, Валерії Сочивець, Нарімана Алієва, Катерини Горностай. Мали місце і дебати про ситуацію на українському сході та благодійна акція на користь постраждалих від військових дій. Захід відбувався у приміщенні Музею румунського селянина. Організатори – неурядова організація «Земляки» і Союз українців Румунії.

«Ukrainian StreetArtFestival» у Києві, який вперше об’єднає усі street культури

15–16 серпня на Контрактовій площі Києва заплановано благодійний фестиваль-ярмарок «Ukrainian StreetArtFestival». Це перший такий всеукраїнський захід, він матиме шість напрямів: Street music, Street dance, Street fashion, Street art, Street market, Street fire show. Головні організатори – волонтери проекту «Підтримаємо своїх» (музичний тур українських артистів зоною АТО).

«Бекендор» покажуть на Нью-Йоркському КФ

Документальний фільм «Бекендор» Анастасії Харченко відібрано до конкурсної програми МКФ WildlifeConservationFilm Festival 2015, Нью-Йорк, США.

«Жива ватра» в Карлових Варах

Документальний фільм українського режисера Остапа Костюка «Жива ватра» про життя карпатських пастухів був у конкурсній програмі МКФ у Карлових Варах–2015, який відбувався 3–11 липня. Показ на цьому фестивалі став також європейською прем’єрою стрічки. Навесні 2015-го «Живу ватру» вже було нагороджено спеціальним призом журі на канадському МКФ документального кіно «HotDocs». Українська прем’єра стрічки відбулася в рамках фестивалю «ДокуДейз».

Сучасна британська драма для українських режисерів

6 та 16 червня на Камерній сцені ім. Сергія Данченка театру ім. І. Франка відбулися два сценічних читання британських п’єс у постановках українських режисерів, які пройшли до фіналу конкурсу для молодих режисерів «Сучасна британська драма на українській сцені», організованого в рамках Театральної програми Британської Ради.

Британська рада спільно з ГО «Театральна платформа» та Національним театром ім. І. Франка  запропонували конкурсантам інсценізувати одну з трьох знакових британських п’єс. 6 червня глядачі побачили два варіанти п’єси «Легені» Данкана МакМіллана режисерів Богдана Логвиновського та Ореста Пастуха. 16 червня Ольга Турутя-Прасолова презентувала «Ножі у курках» Девіда Герровера, а Тамара Трунова й Антон Романов запропонували свої версії «Там, вдалині» Керіл Черчілл, які, на думку організоваторів, «резонують з процесами, що нині відбуваються в Україні, – йдеться про внутрішнє життя людини у часи війни, глобальні катаклізми, індустріалізацію і прагматичність сучасного суспільства». Переможець конкурсу (режисерка з Харкова Ольга Турутя-Прасолова) втілить свій задум на Камерній сцені театру ім. І. Франка в наступному сезоні.

Українські стрічки на документальному МКФ у Лондоні

У червні в кінотеатрі «Київ» відбулася прем’єра альманаху «Місцеві» – добірки фільмів молодих українських режисерів про українські міста: Київ, Краматорськ, Херсон, Новоярськ, Кривий Ріг і Бережани. Це – добірка найкращих робіт міжнародного конкурсу «My Street Films Ukraine», який у травні 2015 року вперше відбувся в рамках фестивалю кіно та урбаністики «86» (м. Славутич). Дві стрічки з альманаху – «Мій кристал» Оксани Казьміної та «На сході» Петра Армянівського – представлятимуть Україну на «OpenCityDocFest» у Британії (Лондон). А фільм «Pogruzhenie» був у конкурсній програмі Одеського МКФ-2015.

Пожежа в Черкаському драмтеатрі

1 липня в Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка сталася велика пожежа, що виникла на балконі третього поверху глядацької зали й поширилася на дах. Площа пожежі становила близько 500 кв. м.: завалився дах над залою, а сама зала повністю вигоріла. Сцену врятувала протипожежна завіса. Вдалося вберегти сценічну та адміністративну частини театру. Під час ліквідації наслідків пожежі було госпіталізовано трьох рятівників, чий стан згодом визнали задовільним.