Наука психологія, яка вивчає внутрішнє життя людини, стверджує, що самооцінка особистості залежить від того, як вона себе оцінює сама, а не інші. Й, отже, з оцінкою, яку собі поставиш, – автоматично погодиться оточення. Себто так діє маловивчений механізм підсвідомості людської психіки. Спостерігаючи життя, бачиш, що ця теорія слушна. Тоді в контексті цієї думки незрозуміле має відповідь, а парадоксальне – розгадку. На жаль, часто-густо популярність – супутник зухвалих і нахабних, а не талановитих скромняг, не впевнених у власних силах.

Але й серед зухвалих нахаб деколи зустрічаються рідкісні перлини, живі квіти в гущі пластмасових підробок. І тоді стають зрозумілими ті дивні і парадоксальні випадки, коли відмінники в школах і університетах нічого не досягають, а двієчники, над якими всі сміялися і всерйоз не сприймали їхніх незвичайних ідей, – роблять відкриття. Так, можна мати чудові фактурні дані, але відштовхувати, викликаючи своєю грою лише нудьгу, а якийсь зовні непримітний, не надто привабливий актор стає героєм-коханцем і підкорює натовпи шанувальників. Отже, і співати можна добре поставленим голосом, але зовсім не хвилювати, а можна співати просто фальшиво, але у своєрідній манері, від якої всі будуть у захваті.

Саме так, не маючи ані слуху, ані почуття ритму, ані належних вокальних даних, яскраво і ексцентрично, з цілковитою впевненістю у своєму таланті і навіть більше – з претензією на справжній професіоналізм, виступала піаністка і співачка Флоренс Фостер Дженкінс (1868–1944). Це якраз той випадок, коли «ведмідь на вухо наступив, а вона все одно пролізла в зірки».

Мадам Дженкінс, американське сопрано, на концертах якої публіка ридала від сміху і екстазу – головна героїня ліричної комедії «Незрівнянна», створеної сучасним англійським драматургом Пітером Квілтером. Вистави за цією п’єсою збирали аншлаги на бродвейській і лондонській сценах (у Лондоні постановка номінувалася на театральну премію Лоуренса Олів’є).

А сьогодні вистава збирає аншлаги (квитки розкуплені за кілька місяців) на провідній українській сцені, в театрі ім. Ів. Франка. Режисером спектаклю виступив Анатолій Хостікоєв, який виконує й одну з головних ролей – давнього і відданого друга Флоренс Сейнта Клера. А в ролі мадам Дженкінс – актриса Наталя Сумська. Без перебільшення, грає вона блискуче.

Актриса малює свою роль експресивними і сміливими барвами. Вона не боїться бути смішною, її щирість і жива гра геть позбавлена самозакоханості. Свята віра в себе і дитяче самозамилування її героїні не має присмаку зарозумілого егоїзму. І саме ця риса її характеру підкуповує, невловимо притягує друзів і публіку. У Флоренс добре серце, вона щедра й людяна, тому її спів, хоч і фальшивий, проте наповнений магічною теплотою, а це – головне. Звідси і секрет її популярності.

Героїня Наталії Сумської смішна і безглузда, але усвідомлення своєї людської гідності відчувається в її цілісній натурі. Поєднання гострої комічності і жіночної чарівності в ролі ексцентричної співачки в актриси настільки природне, що цілком потрапляєш у полон її артистичної харизми.

Анатолій Хостікоєв в образі Сейнта Клера також вдало поєднав комізм і лірику. Хостікоєв грає відданого супутника Флоренс таким собі хлопцем-розбишакою в літах, наївним простаком з гучним саксофоном і відкритим серцем. Та головне, що цей простакуватий блазень – безмежно люблячий чоловік. Вибуховий характер його персонажа наївний і смішний, як і він сам.

Запальний акторський дует Флоренс – Клер заряджає глядацьку залу азартом сценічної гри. Ці двоє з напрочуд схожими темпераментами чудово підходять одне одному. Гумор, закладений в п’єсі, у виконанні цих акторів набуває нестримної і життєрадісної сили, що, безумовно, передається і глядачеві. Жіноча половина зали вибухає нестримним сміхом на кожну репліку Клера–Хостікоєва.

Але слушно зауважимо, що цей ефект вдалого резонансу сценічної гри і глядацької зали досягається також і композиційною будовою п’єси, де публіка – незримі дійові особи, присутні на концертних виступах Флоренс. Тому триває безперервна гра з глядачем, який чуйно відгукується і співпереживає.

На початку першої дії звучить легка інструментальна музика в джазовому стилі, що задає виставі лірично-мажорного тону (автор оригінального музичного вирішення – Іван Небесний). Мелодії живого оркестру миттєво створюють неповторну атмосферу з відтінком невимовної чарівності, радісного передчуття свята і краси.

Стильна й елегантна сценографія постановки (Сергій Маслобойщиков): невеличкий столик, два стільці, дві шафки з витонченими чорними сукнями, зліва рояль, за яким імпозантний піаніст Косме Макмун (В’ячеслав Хостікоєв, Олександр Бегма) віртуозно і натхненно, з відтінком легкої меланхолії перебирає акорди. Задник сцени – рухливі ширми в бежево-гірчичній гамі з великими англійськими літерами. Сценограф застосував два панівних кольори: чорний і білий. В образотворчому вирішенні йому вдалося гармонійно поєднати оригінальний мінімалізм і домашній затишок.

Заворожує колористична гама костюмів Флоренс–Сумської, в яких вона відчуває себе напрочуд органічно (художник костюмів – Наталія Рудюк). Вишукані вбрання не просто ілюструють образ, а трактують образ і характер.

Вистава Анатолія Хостікоєва – вдале поєднання драматичного театру і мюзиклу. Черговий доказ того, що за цілісності режисерського задуму й психологічно наповненій акторській грі музичний театр розвиває і увиразнює театральні форми драматичної сцени, розширює та вдосконалює синтетичні засоби драматичного театру.

Актриса Наталя Сумська, яка, до речі, має чудові вокальні дані та бездоганно володіє голосом, упродовж вистави навмисно бездоганно фальшивить. Актриса майстерно ди-сонує, не потрапляючи в ноти, але ж як щиро її Флоренс любить глядачів і радіє оплескам! Та врешті-решт, говорячи вустами її героїні: «Яка різниця – аби душа співала».

Сьогодні п’єса Пітера Квілтера, що називається, спіймала «хвилю удачі»: 2015 року за її мотивами було знято французький драматичний фільм «Маргарита» режисера Ксав’є Джаннолі (в головній ролі – Катрін Фро). Фільм був висунутий в одинадцяти номінаціях кінопремії «Сезар» і в чотирьох із них здобув нагороди. А торік на екрани вийшла стрічка режисера Стівена Фрірза «Флоренс Фостер Дженкінс» з блискучою Меріл Стріп у головній ролі. Картина була номінована на кінопремію «Оскар» у двох категоріях: «краща жіноча роль» і «кращий дизайн костюмів».