В одному місці моєї душі є два слова: Україна, Курбас.

Валерій Інкіжинов

1989 року видавництво «Смолоскип» випустило унікальну і надзвичайно цінну книгу «Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, – документи»^[1], де репрезентовано статті й листування Леся Курбаса, відображено історичні умови, в яких режисер мусив працювати, долучено спогади його сучасників. Власне, до цього моменту хотілося би привернути сьогодні увагу. Йдеться про нарис Валерія Інкіжинова^[2], який у 20-х роках на запрошення Леся Курбаса працював у театрі «Березіль», здійснивши постановку кількох п’єс (С. 445–466). Упорядники, певно, через насиченість документального матеріалу й брак місця обмежилися виключно роздумами самого В. Інкіжинова, його рецепціями й оцінками творчості українського режисера.

Однак першоджерело, з якого черпали упорядники, є значно цікавішим і змістовнішим. Це було інтерв’ю з насиченими і колоритними коментарями з історії театру і кіно, яке Валерій Інкіжинов дав 1954 року в Мюнхені Ігорю Костецькому^[3]. У статті «Контур, степ і доля» ніби присутні три ключові постаті – Лесь Курбас, Валерій Інкіжинов і сам Ігор Костецький, якому вдалося зафіксувати цінні відомості з мистецького життя в театрі «Березіль».

Ігор Костецький свого часу здобув театральну освіту: у 1933–1935 роках навчався в Ленінграді в Театральній школі при Великому Драматичному Театрі, в 1935–1938 роках був студентом Театрального інституту в Москві, в 1938–1939-му працював режисером на Уралі (Перм і Солікамськ), а в 1940–1941 роках – вже у рідній Вінниці^[4]. Письменницьку діяльність розпочав саме з оглядів театральних постановок, а однією з його дослідницьких робіт є монографія російською мовою «Радянська театральна політика і система Станіславського» (1956). Як бачимо, український письменник чудово орієнтувався в історії і теорії театрального мистецтва, а згодом і в кінематографії. Його зустріч із Валерієм Інкіжиновим, яку він назвав «сподіваною несподіванкою», мальовничо описана у наведеному нижче тексті. Місце зустрічі – «Фільм-клуб» у Мюнхені, керівники якого на перегляд німої картини «Остання людина» режисера Фрідріха Мурнау (1924) запросили з Парижа Інкіжинова, виконавця головної ролі у фільмі «Буря над Азією»^[5]. Там був також Ігор Костецький. Видається, ніхто і не знав у залі, яким чином Валерій Інкіжинов прислужився свого часу українцям, що він кілька років працював із Лесем Курбасом. Ніхто, окрім Ігоря Костецького, який спомини Інкіжинова втілив пізніше в чудове есе, яке ми публікуємо. При цьому він скромно зауважив: «Звичайно, я був перший, хто під час знайомства визначив тему Курбаса».

Наступного дня в готелі «Der Königshof» відбулася розмова, під час якої Валерій Інкіжинов чітко поставив умову, що репортаж має бути виключно про Курбаса, а не про нього самого. Те, що Костецький упорався зі своїм завданням, свідчить лист В. Інкіжинова, де, зокрема, сказано: «Дякую за швидкість. Дозволив собі деякі, незначні, правки у Вашій хорошій, темпераментній статті. Шкода, що не було у мене більше таланту, щоби краще сказати про Курбаса…»^[6].

Спогади були опубліковані в часописі «Україна і Світ»^[7] у Ганновері й отримали дуже схвальні відгуки від поціновувачів українського театрального мистецтва, а також від акторів, які свого часу працювали в «Березолі». До нашого часу дійшли листи Наталі Пилипенко^[8], адресовані І. Костецькому саме у зв’язку з виходом у світ публікації «Контур, степ і доля»: «20.VII.56 р. Париж. Вельмишановний Пане Костецький! В зошиті № 14 «Україна і Світ» – Ваша стаття – «Контур, степ і доля». «Валерій Інкіжинов розповідає про свою працю в театрі Леся Курбаса» – зробила потрясаюче вражіння на мене. Стаття написана в Вам одному належному творчому натхненні, – прочитала я її багато разів. БЕЗМЕЖНО ДЯКУЮ ВАМ ЗА НЕЇ (так в оригіналі. – О. Л.)»^[9].

Стаття була ілюстрована фотокопією титульної сторінки з монографії про німецький театр із факсиміле Леся Курбаса, портретами Валерія Інкіжинова, кадром із фільму «Нащадок Чингісхана», знімком Йосипа Гірняка у ролі Пу-Ба у виставі В. Інкіжинова «Мікадо» (1928). Правопис і пунктуацію збережено авторські.

1. ↑Лесь Курбас у театральній діяльності, у спогадах сучасників, – документи / Під ред. В. Ревуцького; Передм. та примітки В. Ревуцького; Упорядк. та техн. ред. О. Зінкевича. – Балтимор – Торонто: Українське видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1989. – 1026 с.
2. ↑Валерій Інкіжинов (фр. Valéry Inkijinnoff, 1895–1973) – радянський і французький актор, режисер кіно і театру. Працював із В. Меєрхольдом. Знявся в головній ролі у фільмі В. Пудовкіна «Нащадок Чингісхана» (1928), завдяки чому став всесвітньовідомим. Був близько знайомий із Лесем Курбасом, який 1926 р. запросив його до співпраці в «Березолі». 1930 року, перебуваючи на Заході, відмовився повертатися до Радянського Союзу. Працював у Франції, Великобританії і Німеччині.
3. ↑Ігор Костецький (нім. Eaghor G. Kostetzky, 1913–1983) – український письменник, критик, режисер, видавець. З 1942 року і до смерті проживав у Німеччині, куди був вивезений на примусові роботи як остарбайтер. Був одним із засновників Мистецького Українського Руху (МУР). Наприкінці 50-х років разом зі своєю дружиною, письменницею i перекладачкою Елізабет Коттмаєр (нім. Elisabeth Kottmeier, 1902–1983) заснував власне видавництво «На горі», основне завдання якого вбачав у друкуванні перекладів світової літератури українською мовою.
4. ↑Відомості почерпнуто з особистого архіву Ігоря Костецького й Елізабет Коттмаєр, що зберігається в Дослідницькому Центрі Східної Європи при Бременському університеті (Forschungsstelle Osteuropa, м. Бремен, Німеччина).
5. ↑«Буря над Азією» – назва фільму «Нащадок Чингісхана» у прокаті в Західній Європі.
6. ↑Оригінал листа російською мовою, як і текст інтерв’ю із правками самого Валерія Інкіжинова зберігаються в Дослідницькому Центрі Східної Європи при Бременському університеті.
7. ↑«Україна і Світ» («Ukraine und die Welt») – неперіодичний часопис (1946–1969, 28 зошитів), що висвітлював переважно питання взаємодії українського культури, літератури, мистецтва із культурами інших народів. Видавець і редактор – Ілля Сапіга, активні дописувачі – В. Державин, І. Костецький, Е. Коттмаєр, М. Орест, В. Барка, Е. Андієвська, О. Зуєвський та ін.
8. ↑Наталія Пилипенко (1898–1973) – українська актриса і режисер, театральний діяч. Акторка театру «Березіль», учениця Леся Курбаса.
9. ↑З архіву Ігоря Костецького й Елізабет Коттмаєр (Дослідницькоий Центр Східної Європи при Бременському університетіжиття місцевого пабу.