«Два дні» – фільм режисера Георгія Стабового, знятий на Одеській кінофабриці ВУФКУ за сценарієм Соломона Лазуріна. Кінооператором був Данило Демуцький, художником – запрошений до Одеси з Німеччини Генріх Байзенгерц. Завершено фільм у листопаді 1927 року. Він вважається найкращим фільмом Георгія Стабового.

В українських фільмах, на відміну від російських, революцію показували як даність, як доконаний факт – замилування нею не було. Революція радше оберталася драмою, бо по-живому розтинала сім’ї, руйнувала і нищила родинні узи. Про те, як саме революція пройшла крізь українську родину, йшлося в романі Юрія Яновського «Чотири шаблі». А Микола Хвильовий в оповіданні «Я (Романтика)» поставив на терези найсвятіше – матір, яку син-чекіст відправляє на знищення, бо так велить його революційний обов’язок. Кінематограф також вів спостереження за руйнацією родини на ідейному ґрунті. Режисери шукали художніх ходів, драматичних перипетій, щоб показати родинну драму. На це звернули увагу й зарубіжні критики. «У фільмі відчувається подих реалізму, переконуючої серйозності та похмурої сили, – це все, безперечно, вражає. Фільм “Два дні” відрізняється від усіх інших радянських фільмів, що ми їх бачили, тим, що він концентрує драматизм не на масі, а на індивідуумі», – писала газета New York Gerald Tribune 1928 року^[1]. Цей фільм першим серед продукції ВУФКУ потрапив на комерційний екран США і дістав чимало відгуків. У них підкреслювалось, що талант українського кіноактора Івана Замичковського не поступається таланту уславленого Еміля Яннінгса, зокрема його роботі у знаменитій картині «Остання людина» Фрідріха Мурнау.

Український сценарист М. Лядов підкреслив максимальну сконцентрованість і рафінованість фільму, його очищеність від зайвого вантажу подій, інтриг, аксесуарів, побічних персонажів та масової дії^[2].

Головний герой Антон, якого блискуче зіграв Іван Замичковський, – відданий давній слуга у графському домі. Й коли родина графа тікає перед наступом червоних, він залишається стерегти їхнє добро.

Усі події відбуваються впродовж двох днів. В центрі – драма Антона. Для нього, звичайної людини, яка жила усталеним побутовим життям, лихом була революція, яка забрала єдиного сина, що став командиром у червоних. Батько ж залишився аполітичним. Ситуація у ті часи типова – згадаймо Василевого батька у «Землі» Довженка. Тільки неймовірної сили потрясіння може вибити людину з побутової, інертної колії. Для головного героя фільму «Два дні» таким потрясінням стала втрата сина…

1. ↑Фоміченко О. «Два дні» в Америці // Кіно – 1929. – № 6.
2. ↑Лядов М. «Два дні» // Кіно. – 1927. – № 9.