16 травня в український прокат вийшов фільм «Професор і безумець» режисера Фарада Сафінії, Ірландія (в нашому прокаті «Геній і безумець»). У головних ролях: Мел Ґібсон, Шон Пенн, Наталі Дормер, Дженніфер Ель, Джеремі Ірвін, Йоан Ґріффіт. Сценаристи Джон Бурмен, Тодд Комарнікі, Фарад Сафінія звернулися до однойменного роману сучасного британсько-американського письменника Саймона Вінчестера (народився в Лондоні, у 2011 році здобув громадянство США).

«Професор і безумець» – фільм-реконструкція англійського наукового світу 1870–1890-х років, у якому режисер прагнув з фактологічною точністю й за критеріями історичної достовірності відтворити колізії життя видатного укладача словника англійської мови Вільяма Мюррея. Звичайно, психологічна реальність персонажів – лише одна з можливих версій, яку втілив режисер на основі історичних матеріалів, листів, наукових записів та ін. Фільм занурює глядача у світ вікторіанської Англії, якій, як ми знаємо з досліджень тієї епохи, властиве подвійне дно. У стрічці критикується сприйняття духовного виміру лише через інститут церкви, неготовність людей прийняти щире каяття злочинця, дріб’язковість і заздрісність англійської наукової еліти.

Фрідріх Ніцше наголошував, що протистояння людини й хаосу – один із важливих чинників самопізнання й саморозвитку в історії європейської цивілізації. Ця проблема гостро відчувалась, зокрема в середині й наприкінці ХІХ ст. Людська свідомість існує у чотирьох формах: науковій, естетичній, релігійній і філософській. П’ята форма, за Ніцше, філістерська, або ж обивательська, не є самобутньою й значущою: вона будується на випадковому поєднанні різних зв’язків згаданих чотирьох форм. Людині важливо опиратися хаосу, який вносить у життя дисбаланс, і позбутися його глибинного відчуття на рівні містичних одкровень або наукових відкриттів, що змінюють світогляд людини. Упорядкування хаосу дає можливість піднятися на щабель вище в розвитку. За Геґелем, ідеться про «зняття», яке передбачає прирощування розуму, знань, краси в поєднанні з етичними й моральними принципами, що і забезпечує еволюцію людини.

У фільмі «Професор і безумець» ключовим мотивом є впорядкування хаосу. Безпорадність оксфордських лінгвістів перед укладанням словника англійської мови зумовлена стихійною природою мови, що є світом без кордонів, що не має часових обмежень, що постійно оновлюється. Лексичні значення мають історію в кілька століть, якщо не тисячоліть, а нові граматичні форми, нові слова виникають на очах і їм немає кінця. Водночас показано, що персонажі стрічки, які вірять у здійснення грандіозного задуму, укладаючи словник, проходять шлях внутрішніх морально-етичних трансформацій і світоглядних змін. Робота над словниковими картками наближає Вільяма Мюррея до Бога, до трансцендентного, що, відповідно, сприяє формуванню морально-етичних принципів героя. Він починає сприймати завіти християнства не схоластично й ритуалізовано, а посутньо: так, для героя мотив каяття й прощення набуває екзистенційно важливого смислу. Адже без цього ходіння до церкви – формалізоване й позбавлене суті. Після проповіді важливо не просто сприйняти нове знання, а навчитися застосовувати його у власному житті. Інакше людина перетворюється на філістера, як деякі лінгвісти в Оксфордському товаристві, котрі, маючи професійні знання, роблять аморальні вчинки. Зрештою, саме самоук Мюррей допомагає усім вийти із замкненого кола проблем, пов’язаних із укладанням словника.

У фільмі показано зіткнення двох типів свідомості: обивательської, яку репрезентують деякі кола академічного середовища, та справді наукової, що прагне гармоніювати хаос за допомогою словника. Обидва головні герої – Вільям Честер Майнор (Шон Пенн) і Джеймс Мюррей (Мел Ґібсон) – одержимі ідеєю словника англійської мови. Їхня одержимість, титанічність, жертовність, надзвичайна відданість праці нагадують представників забутого архаїчного світу.

Мюррей потрапляє в академічне середовище, маючи лише одержимість, наукову пасіонарність. Він чужий для снобістського середовища оксфордських лінгвістів (щоправда, не для всіх). У фільмі є іронічне ставлення до академічної науки, яка виявляється безпорадною перед таким явищем, як мова. Академічні підходи до вивчення мови заводять науковців у глухий кут. Мюррей же, по суті, аутсайдер, самоук, котрий не має диплома, допомагає реалізувати проект, який повністю надруковано вже після його смерті.

У фільмі показано протистояння між двома типами свідомості: філістерської (обивательської) та наукової, що прагне упорядкувати дійсність, а водночас і себе. Крім того, робота мислиться не лише як власний проект, а як праця, що наслідує роботу Бога («Слово було Бог»). Розклеєні на стінах картки із цитатами з книжок ХVI, XVII, XVIII і ХІХ століть засвідчують, що праця, за яку беруться Джеймс і Вільям, непосильна для звичайної людини. Вільям, зокрема, перетворює тюремний простір на наукову лабораторію, звільняючись у такий спосіб від несвободи й розширюючи фізичні межі свого ув’язнення до нескінченного уявного простору, подібно до того, як нескінченною є сама мова. А Джеймс нарешті має можливість реалізувати свою мрію, яка водночас є формою висловлення вдячності Богові. Мислення чоловіка показано у фільмі як релігійно марковане, позначене християнським вихованням і цінностями, що суперечать орієнтації світу. Джеймсові чужа ідея науки як інформації й, відповідно, товару. Він не приймає поглядів, що успішність словника залежить від кількості замовлень і продажу.

Джеймс Мюррей вдається до безпрецедентного кроку, залучаючи до роботи нефахівців (що є неприпустимо з точки зору снобів-лінгвістів Оксфордського університету), які мають надсилати йому картки з цитатами з сотень тисяч книжок різних століть, щоб пояснити історію виникнення слова, динаміку його лексичних значень тощо. По суті, замисел, над яким працює Джеймс Мюррей з колегами-лінгвістами, нагадує замисел Бога. Усі слова сукупно й поставатимуть тим словом, яке створив Бог.

Отже, одна з головних ліній фільму – історія створення й видання Оксфордського словника англійської мови. Людина прагне систематизувати «Божий замисел». Джеймс Мюррей сприймає свою роботу саме в біблійному ключі: він є носієм релігійної християнської свідомості. Його ж колеги з Оксфордського лінгвістичного товариства вважають, що укладання словника не під силу одній людині: виконати це можна, долучивши наступні покоління.

У фільмі не раз підкреслено силу й велич британського імперського духу, позаяк Британія є найбільшою в географічному плані імперією на планеті. Її географічна гігантоманія підштовхує Оксфордське лінгвістичне товариство до підготовки досі не баченого проекту. Словник англійської мови, мови величезної імперії, можна порівняти з Ноєвим ковчегом, де вмістилися всі тварини.

Істотно допоміг Джеймсу Вільям Честер Майнор, який відбуває покарання за вбивство, скоєне під впливом власних «демонів», породжених пережитими травмами війни. Учасник війни, він мав травматичний досвід, який, можливо, і спричинився до порушення психіки. З цим персонажем пов’язана ще одна сюжетна лінія – його стосунки з удовою вбитого ним чоловіка. Спершу жінка відмовляється приймати будь-яку допомогу від убивці, що цілком природно і психологічно обґрунтовано. Але з часом їхній зв’язок доводить, що від ненависті до кохання – один крок. Не зрозуміло, що саме змусило вдову відкрити Вільяму своє серце: захоплення його непересічним розумом, волею (навіть у бажанні покаятися), готовністю допомагати (довідавшись, що жінка не вміє читати, він готовий навчити її); психологічне перенесення (убивця має стати чоловіком, який ділитиме тягар обов’язку), ірраціональні сили.

У фільмі мотив убивства показано амбівалентно: з одного боку, наголошено на внутрішніх візіях і страхах Вільяма, якому довелося ставити тавро на обличчі дезертирів; а з другого – він одержимий злою силою, подібно до Доріана Ґрея. Геніальний розум Вільяма – свідчення диявольської сили, що сидить у ньому. У Вільяма і Джеймса утворився особливий тип стосунків: обидва, немов два обличчя Януса. Їх єднає одержимість, вони не фахівці з мовознавства, та їхнє мислення нестандартне, вони здатні до креативних рішень і несподіваних поворотів, що, зрештою, допомагає укласти перший том. Обох вирізняє внутрішня воля, особливий ресурс вітальності, прагнення не складати рук, а йти до мети. Обидва – «божевільні альтруїсти», які мають фаустівський дух пізнання дійсності.

Одержимість Вільяма зумовлена відхиленнями в психіці. Він має кілька професійних ідентичностей: чудовий хірург з досвідом роботи на війні; непересічний лінгвіст; талановитий портретист. Перебуваючи у Бродмурській божевільні для злочинців, він стає одержимим ідеєю словника, для якого написав понад десять тисяч статей. Робота з творами англійської літератури є складною навіть для фахових філологів, однак він виявляє дивовижну працездатність і дивує науковців своїми результатами. Визнати, що найбільше зрушення в роботі над словником здійснив божевільний злочинець, проблематично для англійського наукового товариства. Так само «одержимо» Вільям малює портрет жінки, котра закохується у в’язня-убивцю. Драматичною є його зустріч з донькою вбитого.

У фільмі важливу роль відіграють жінки: вдова, яка відкриває серце Вільяму, й дружина Джеймса, котра у вирішальну мить переконує свого чоловіка, що він має йти далі, бо словник – це частина їхньої родини, у ньому втілено працю не лише Джеймса, а й енергії дружини та дітей. Обом чоловікам властива пристрасність, рішучість, сила волі. Шон Пенн і Мел Ґібсон наділили своїх персонажів нестримністю думки, яка перетворює їх із обивателів на справжніх науковців-відкривачів. Натомість окремі представники оксфордського лінгвістичного товариства вдаються до інтриг, мета яких: вивищитися, а не допомогти справі. Джеймса обмовляють, критикують, вважають нездарою. І лише щира підтримка академічного наставника, який повірив у Джеймса й наполіг, щоб неофіта долучили до роботи над словником, допомагає протистояти середовищу науковців. Головним героям стрічки властиві романт