 |
|
|
| Зміст номера 2019:#4 |
|
|
|
Лариса Брюховецька
Володимир Московченко народився 1954 р. в театральній родині. У 1973–1978 рр. навчався в Харківському інституті мистецтв імені І. Котляревського (режисура драми). У 1978–1988 рр. – режисер Донецького обласного російського драматичного театру (Маріуполь). З 1988-го – головний режисер української трупи Луганського драматичного театру, з 1990-го – головний режисер Луганського українського музично-драматичного театру. Заслужений діяч мистецтв України (1996). З 2015 р. – художній керівник Луганського українського музично-драматичного театру (Сіверодонецьк). Здійснив понад 100 вистав у театрах України. На фестивалі «Мельпомена Таврії» у травні ц. р. (Херсон) взяла участь його вистава «Жайворонок» за Жаном Ануєм. Вона і стала поштовхом для нашої розмови.
 |
|
|
Лариса Брюховецька
"Що я не подавав, усе було антирадянське або малосвідоме, і я зрозумів, що з радянською фотожурналістикою мені треба зав’язувати. Тож вирішив знову їхати до Києва і вступати на операторське відділення".
|
|
|
Лариса Наумова
Левченко Олексій Олексійович (18.07.1948, м. Каховка Херсон. обл.) – художник кіно, кінорежисер, сценарист. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка 1986 разом з М. Бєліковим, В.Трушковським за фільми «Ніч коротка», «Які ж були ми молоді». Заслужений діяч мистецтв України. Член НСКУ (1982), НСХУ (1989). Закінчив Київський художній інститут (1972; майстерня В. Шості). Учителював. Від 1978 – художник-постановник Національної кіностудії ім. О. Довженка (Київ).
|
|
|
Олена Артамонова
Лист К. Паустовського до О. Довженка
|
|
|
Костянтин Паустовськи
Олександр Петрович Довженко був значно ширшим за свою професію режисера кіно і сценариста. Режисура була тільки одним із образів цього дивовижного митця, мислителя й сперечальника.
|
|
|
Олександр Саква
У давньому житті в киянина, що опинявся серед палких театралів за межами України, питали незмінне: «Як там ваша Роговцева?» і «А Ужвій ще грає?». Аду Миколаївну знали за фільмами, Наталію Михайлівну – за міфом. Можна було ніколи не бачити її на сцені, але не знати – неможливо, бо вона була – Ужвій. Наталія Михайлівна чимало грала ще наприкінці сімдесятих, але не це визначало її присутність у мистецькому житті. Як уже мовилось, її місце визначив міф, що, відверто кажучи, складністю не страждав. Ось хрестоматійна версія шляху актриси.
|
|
next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
