Агент «Стріла» (він же Смолич Юрій) був далеко не єдиним, кого радянські спецслужби активно використовували для розробки Олександра Довженка (і не лише його).

Не менш цікавими, написаними на високому літературному рівні, є донесення секретного співробітника «Петра Уманського». Датуються вони 1937–1938, 1940–1941 роками, найбільше ж їх з’явилося 1938-го.

Цікаво, що «Уманський» писав агентурні донесення не лише про Довженка, а й про Юрія Смолича, певно, гадки не маючи, що той пише про нього…

Так, уже в першому своєму донесенні від 21 жовтня 1937 р. «Петро Уманський» доволі докладно характеризує найбільш відомих осіб зі свого оточення – Олександра Довженка, Юрія Яновського та Юрія Смолича. О. Довженко – на першому місці: «С А. Довженко я знаком с 1925 года. Он был членом партии боротьбистов, потом работал за границей. Возвратившись из Харькова, работал художником в газете “Вісті ВУЦВК”^[1], где редактором был В. Блакитный, с которым А. Довженко очень дружил.

А. Довженко вступил вместе со мной в литературную организацию ВАПЛИТЕ, напечатал одну статью в ваплитянском журнале^[2]»^[3].

Далі – така собі біографія кінорежисера: опис різних перипетій, пов’язаних із фільмами «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Іван», «Аероград»; його взаємини з літературно-мистецькою інтелігенцією, вищим партійно-державним, не лише українським, а й союзним, керівництвом. Тон донесення стриманий, з елементами аналітики. Те ж саме і стосовно двох інших персонажів.

Уже з цього донесення «Петра Уманського» стає зрозумілим, що він разом із Ю. Яновським і Ю. Смоличем належав до найближчого літературно-мистецького кола О. Довженка. Оскільки ні Смолич, ані Яновський не могли бути автором цієї доповідної записки, то єдиним кандидатом виступає український письменник Микола Платонович Бажан… Наступні документи лише підтверджують цю гіпотезу.

…На початку 1938 р. О. Довженко після інфаркту проходив реабілітацію в одному з підмосковних санаторіїв, де познайомився з маршалом Олександром Єгоровим та його дружиною актрисою Галиною Цешковською. Цей епізод також знайшов своє відображення в агентурному донесенні «Петра Уманського» від 29 січня 1938 р.: «В Москве Довженко <…> познакомился в санатории с маршалом тов. Егоровым и его женой и был несколько раз у них на квартире. О своих разговорах с тов. Егоровым он пока еще ничего не рассказал»^[4].

Цешковська Довженкові, очевидно, запала в душу. Одначе невдовзі її заарештовано (і в тому ж таки 1938-му розстріляно).

Повернувшись у лютому з Москви, розповідає «Петро Уманський» у донесенні від 24 лютого 1938 р., О. Довженко зустрівся з М. Бажаном, «був у дуже пригніченому настрої. Він оповів, що в Москві дізнався (вірніше, догадався) про арешт жінки Єгорова (що про знайомство з ним я вже писав). З жінкою Єгорова О. Довженко познайомився під час свого лікування в підмосковному санаторії, і, здається, між ними починався роман»^[5].

Нарешті, донесення «Петра Уманського» від 12.03.1938 р.: «Ю. Яновський оповів М. Бажанові про О. Довженка та жінку Єгорова, про що йому сказав сам О. Довженко. Отже, він, всупереч тому, що я написав вище, знає цю історію»^[6].

Судячи з наведених вище документів, Довженко про свої стосунки з Цешковською розповів лише двом найближчим людям – Ю. Яновському та М. Бажану. Що цілком зрозуміло. Виключаємо Яновського, і, знову ж таки, всі шляхи ведуть до М. Бажана.

Можна наводити й інші документи, аналіз яких дав би змогу ідентифікувати М. Бажана як агента «Петра Уманського». На користь цього промовляє навіть псевдо – «Уманський»: Умань – місто, де Микола Платонович провів свої юнацькі роки, якому присвятив новели у віршах «Уманські спогади» (1972). Остаточно ж ідентифікувати «Петром Уманським» як М. Бажана дає змогу його справа-формуляр.

21 квітня 1949 р. начальник 5-го Управління МДБ УРСР полковник Цвєтухін листовно звернувся до начальника відділу «А» МДБ УРСР полковника Подобєдова: «В соответствии с указаниями министра госбезопасности УССР генерал-лейтенанта тов. Савченко, архивное личное дело агента “Петра Уманского” (арх. № 199489) необходимо оставить на хранении в МГБ УССР для использования в оперативных целях.

В связи с этим прошу поставить вопрос о снятии этого дела с архивного учета в отделе “А” МГБ УССР»^[7].

16 травня 1949 р. міністр держбезпеки УРСР надсилає аналогічного листа начальникові відділу «А» СРСР генерал-майору Герцовському: «В связи с оперативной необходимостью, прошу архивное личное дело агента “Петра Уманского” (арх. № 199489) с Вашего архивного учета снять и зачислить за отделом “А” МГБ УССР»^[8].

22 квітня 1950 р. начальник відділу «А» МДБ УРСР Подобєд звернувся до начальника 5-го Управління МДБ УРСР Цвєтухіна: «11/ІІІ-49 г. нач[альником] отделения 5-го Управления майором тов. Секаревым получено в отделе “А” МГБ УССР архивное личное дело № 199489 на агента “Петр Уманский” Бажана Николая Платоновича, которое до сих пор в отдел “А” МГБ УССР не возвращено.

Прошу срочно возвратить в отдел “А” МГБ УССР архивное личное дело на агента “Петр Уманский”». На документі резолюція: «Т[ов.] Секареву. Направить в отдел “А” для хранения в архиве. 26.4.50. [Підпис]». Помітка на документі: «Л[ичное] дело получил. [Підпис]. 3/V-50 г.»^[9].

Чим пояснити таку «боротьбу» за особову справу агента? Можливо, це якимось чином було пов’язане з усуненням М. Бажана з посади заступника голови Ради Міністрів УРСР. Однак у цьому разі важливі не так з’ясування стосунків, як констатація того факту, що Микола Бажан є агентом «Петро Уманський».

Як видно з рапорту від 14 березня 1936 р. начальника 10-го відділення особливого відділу старшого лейтенанта держбезпеки Писарєва, адресованого начальникові особливого відділу УДБ НКВС УСРР і КВО Александровському, вербування М. Бажана відбувалося в такий спосіб: «По ликвидированному нами делу Зерова и др. и из ранее поступивших агентурных данных нам известно о том, что поэт Бажан Н.П. на протяжении ряда лет являлся одним из активных участников и идеологов украинских к[онтр]р[еволюционных] националистических, литературных кругов.

В последнее время у Бажана, по данным агентуры, стали заметно проявляться советофильские настроения, он начал отходить от наиболее реакционной части националистов-литераторов и выпустил несколько поэм, из которых видно его стремление порвать с прошлым.

В связи с этим – решено было Бажана вербовать, так как он, несомненно, в условиях преданной работы для нас, представляет известную ценность.

Намеченный и уже реализованный план его вербовки заключался в следующем.

Через известные Вам возможности я встретился с Бажаном, Довженко и Голованевским, вместе с которыми мы 6 марта с. г. совершили загородную поездку в течение нескольких часов.

Затем мы вторично встретились вечером у тов. Киллерога, а спустя несколько дней я встретился “случайно” с Бажаном у поэта Голованевского.

Когда речь зашла о репрессированных в прошлом друзьях Бажана, мы коснулись арестованного Вороного М. Н.

Я рассказал Бажану о желании Вороного увидеться с ним перед отъездом в лагеря и условился о времени, когда он здесь, у нас, получит с ним свидание.

11 марта с. г. Бажан явился на свидание с Вороным.

Ожидая его прибытия, мы беседовали о Вороном, Фальковском, Антоненко-Давидовиче и других осужденных – друзьях Бажана.

Начав с этого, Бажан начал мне рассказывать о своей националистической деятельности, своих настроениях в прошлом и теперь, говорил о искуплении своей вины, что создало благоприятную обстановку и создало возможность поставить перед ним вопрос о его вербовке.

При последующей встрече Бажан дал официальные показания о своем националистическом прошлом, о своих нац[ионалистических] связях, закрепил свою связь с нами и обещал активно помогать в выявлении активного к[онтр]р[еволюционного] национализма.

Подписки у Бажана я не отбирал, считал это неудобным по целому ряду соображений этического характера.

Прошу утвердить настоящую вербовку»^[10].

Справді, підписка про співпрацю з органами держбезпеки у справі-формулярі М. Бажана відсутня. Одначе згадані в рапорті офіційні свідчення Бажана, власне кажучи, і є такою підпискою (принагідно зауважимо, що в них О. Довженко змальований з позитивного боку).

повний текст читайте в паперовій версії журналу

1. ↑Так у тексті. Узагалі ж О. Довженко повернувся із-за кордону (Німеччини) до Харкова, де й почав працювати у згаданій газеті.
2. ↑Ідеться про публікацію О. Довженка «До проблеми образотворчого мистецтва» («ВАПЛІТЕ», зошит перший, 1926 р.).
3. ↑ГДА СБ України, ф. 65, спр.С-836, т.1, ч. ІІ, арк.120.
4. ↑Там само. ‒ Арк.143‒144.
5. ↑Там само. – Арк.149.
6. ↑Там само. – Арк.153.
7. ↑Там само, спр.С-997, т. 2, ч. ІІІ, арк. 38.
8. ↑Там само. – Арк. 39.
9. ↑Там само – Арк. 37.
10. ↑Там само. – Т.1, ч. ІІ, арк. 352–352 зв.