Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2003:#1
Слухати тих, кому довіряєш
 
кадр з документального фільму
  кадр з документального фільму  
 


4 листопада в Будинку кіно відбулася прем’єра нового документального фільму «Війна. Український рахунок» автора і режисера Сергія Буковського (студія «1+1», 2000-2002). Було показано шосту (визволення Києва), сьому (виникнення УПА), восьму (дивізія «Галичина») і завершальну дев’яту (протиснояння національно-визвольних сил і каральних органів у Західній Україні) серії.

Заставка кожної серії різка, нервова, виконана в кліповій манері, де зіткнулися плакатні символи учасників Другої світової війни — СРСР, Німеччини, України. Вона озвучена такою ж здибленою музикою і передає напругу тих років, які все більше віддаляються від нас. І напруга не тільки в цій увертюрі — весь фільм нагадує клубок нервів, сприймається з непослабною увагою.

Фільмів про війну — ігрових і документальних — за радянських часів випускалося багато. Але у них були свої сюжети і своя мета: уславити подвиги і промовчати про втрати, а тим більше, про невиправдані. Особливо виразно заідеологізованість кінематографістів відчувалась у 80-х роках, де вичерпаність теми перекривалась відвертою фальсифікацією: досить згадати «кіномонументи», присвячені подвигам політрука Л.І.Брежнєва на Малій землі (до цього «уславлення» долучилися й українські документалісти). Після такої профанації про трагедію війни можна було щось довідатись тільки від самих її учасників. Не всіх, а тих, яким довіряєш, які не хизуються, не фантазують і не повторюють завчених фраз. До тих, кому можна довіряти, і звернувся відомий режисер Сергій Буковський. І зробив це своєчасно, адже навіть ті учасники, яким 1943 року було тільки 17, сьогодні вже літні люди. Він вислухав їхню правду про війну — і дав змогу послухати глядачам.

Прослухавши сотні людей, Сергій Буковський обрав для фільму найцікавіше, найвиразніше, вибудовуючи драматургію твору саме на розповідях. Його авторською волею вийшло так, що один із учасників події починає, другий підхоплює і розвиває його розповідь, третій доповнює... Таким чином виникає багатоголосся і, невимушено зливаючись, переносить нас у 1944-1952 роки (саме такий часовий вимір подій, про які йдеться в останніх чотирьох серіях фільму). Звісно, структура фільму розповідями не вичерпується — є багато свіжої й не зужитої кінохроніки, архівних документів із грифом «Совершенно секретно», є, зрештою, закадровий коментар самого автора.

У фільмі багато нової інформації. Можна, якщо дуже захотіти, знайти літературу, присвячену дивізійникам (учасникам дивізії «СС Галичина»), але це не буде рівноцінним щирій і безпосередній розповіді у фільмі, наприклад, Зенона Врублевського, де багато важать інтонації. Ця розповідь сама може стати сюжетом окремого фільму (чи надихне кого-небудь?). Тут же простежуєш крок за кроком його долю: запис у дивізію – з 80 тисяч юнаків Західної України вибирають 11, і серед них його. Далі вишкіл в Польщі, Франції, Голландії, оволодіння військовим вмінням, німецькою мовою. Йому як найкращому стрільцеві, дають на три дні відпустку до Львова. Потім — на передову, бій під Бродами, де дивізія «Галичина», без підтримки авіації та артилерії держалася тиждень, її оточили і розбили війська І Українського фронту. Спогад про рукопашні бої, зрештою — полон. Його конвоїр, боєць-українець, фактично рятує Зенона від смерті, відпоровши й викинувши дивізійні відзнаки з його обмундирування, бо інакше його розстріляли б. А так Зенон Врублевський дістав 25 років ув’язнення. Фактично відбув трохи більше десяти — смерть Сталіна і розвінчання його культу дала свободу багатьом і багатьом, хто воював в УПА, дивізії, боровся за незалежність України в підпіллі.

Фільм «Війна. Український рахунок», крім утвердження істини й історичної справедливості, має ще й маґнетизм, який притаманний справжнім мистецьким творам. Його можна з непослабною увагою дивитися неодноразово. І кожного разу буде цікаво. Він надзвичайно концентрований: інформаційно, образно, гуманістично. Фільм сповнений шани й поваги до людей, яким випало не просто пережити, а вистояти в боях ту війну, перемогти в ній. Ті ж, хто не дожив до перемоги, вже там відчують вдячність за добрий уважний подвигів.


Корисні статті для Вас:
 
Історія зі скляної кулі2003-04-16
 
Досвід-межа і досвід за межею2003-04-17
 
Сергій Буковський: Треба думати про глядача2003-04-18
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#1

                        © copyright 2024