 |
|
|
| Зміст номера 2015:#1 |
|
|
|
Лариса Брюховецька
Огляд українських фільмів останніх чотирьох років.
 |
|
|
Ольга Велимчаниця
«Будинок на кордоні» польського письменника-абсурдиста Славомира Мрожека, написаний 1967 року як телевистава, не мав великої кількості сценічних утілень. Серед нещодавніх українських версій можна згадати виставу у Центрі Леся Курбаса 2011 року, в якій ішлося про проблему пристосуванства. Сьогодні цей текст Мрожека виходить за межі суто морально-етичних питань і набуває гострої злободенності. Це підтверджує й інтерес до п’єси: у листопаді-грудні минулого року відбулося одразу дві прем’єри «Будинку на кордоні». Одна – в херсонському театрі ім. М. Куліша, друга – в київському «Сузір’ї». Текст Мрожека стає дзеркалом повсякденного абсурду, який часом видається настільки звичним, що його важко розпізнати і усвідомити.
|
|
|
Ольга Велимчаниця
Черкаська театральна лабораторія, що стартувала в місцевому театрі ім. Т. Шевченка влітку 2013 року, вже демонструє свої результати. У квітні відбулася прем’єра вистави «Лєна», у липні – «Історія людини, з якою трапилася історія», у листопаді черкаський глядач побачив «Сканінг». Це половина із запланованих драматургічно-режисерською лабораторією. Проект – це спільна робота семи молодих режисерів та семи драматургів на базі театру, які утворили робочі тандеми та шукали історії і визначали питання, що їх хвилюють. Спілкувалися з мешканцями Черкас, з акторами театру, намагаючись віднайти цікаві історії, які отримали б відгук у черкащан. На основі розповідей і виникли вистави «Лєна» та «Історія людини», що їх було показано восени на ІІІ Фестивалі молодої режисури ім. Леся Курбаса.
|
|
|
 |
|
Анастасія Сідельник
Збірник статей «Екранний світ Сергія Параджанова» – одна з трьох книг, присвячена легендарному режисерові, що вийшла минулого року. Інші дві – альбом «Сергій Параджанов. Колаж. Асамбляж. Предмет» (Дух і Літера, 2013) та збірник «Сергій Параджанов і Україна» (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2014). Така загострена увага до постаті не випадкова: на початку 2014 року виповнилося 90 років від народження режисера-вірменина, чий фільм про українців «Тіні забутих предків» став культурним вибухом, увійшовши до історії світового кіно.
|
|
|
Роксоляна Свято
2014 року автори 800-сторінкової «Історії театру» Оскар Ґ. Броккет і Франклін Ґ. Гілді відсвяткували сорокаріччя від появи першого видання. Відтоді книжка, яку з легкої руки американських критиків охрестили «Біблією театру», пережила одинадцять перевидань і переклади десятками мов, ставши справжнім міжнародним бестселером.
|
|
|
Роксоляна Свято
Мадс Діттман Міккельсен (22.11.1965) – данський кіноактор. Володар нагород Європейської кіноакадемії (2006) та Каннського МКФ (2012) за найкращі чоловічі ролі. 2010 року отримав від королеви Данії титул лицаря і був нагороджений данським Орденом Данеборґа, другим за значимістю лицарським орденом країни. В доробку 49-літнього актора – понад сорок кіно- і телеролей.
|
|
|
Юрій Мицик
Сандра Ді (23.04.1942–20.02.2005) – знаменита американська кіноактриса. Її ім’я майже невідоме українському кіноглядачеві через те, що пік її кінокар’єри припав на другу половину 50-х – 60-ті роки ХХ ст., коли «холодна війна» ще тривала, коли цензура дуже дозовано пропускала західні фільми на суд глядачеві СРСР, а американські фільми, та ще з українською кінозіркою, й поготів. Сандра Ді (Sandra Dee) – це сценічне ім’я Олександри Жук, внучки українських православних емігрантів-лемків. Вона була єдиною дитиною в сім’ї Івана Жука і Марії з дому Цимболяк, народилася в Байоні (Bayonne) штат Нью-Джерсі, причому Сандра начебто (як стверджує її син) народилася у 1944 р. Така невинна фальсифікація потрібна була їй, щоб працювати в кіно. Вже в чотири (!) роки вона стала професійною моделлю і знімалася в телевізійній рекламі. 1957 р. Сандра дебютувала як кіноактриса (фільм «Вони ще не попливуть»), хоча тоді вчилася в школі, і уклала довготривалий контракт з компанією «United-International Pictu
|
|
<< previous page next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
