|
|
|
Зміст номера 2016:#5 |
|
|
|
              Сторiнки: 1 2 3 4
|
|
|
|
Лариса Брюховецька
1962 року Іван Драч стає слухачем Вищих сценарних курсыв в Москві.Ідея цього навчального закладу належала кінорежисеру Івану Пир’єву й вона полягала в тому, щоб знайти талановитих людей «зі сторони», свіжих, ще «не зіпсованих» кінематографом, його штампами. Нагадувало це скоріше клуб, аніж навчальний заклад: там було вільне відвідування, але зате були зібрані найкращі викладацькі сили. І найголовніше: слухачі курсів мали можливість дивитися фільми світового кіно.
|
|
 
|
Лариса Наумова
30 червня 2016 року за участю Польського Інституту в Києві, Академії української преси, Міністерства освіти і науки, НСКУ та Інституту мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М. Рильського НАНУ відбувся круглий стіл «Кіноосвіта Польщі: досвід синергії кіногалузі й освіти. Кіно як засіб формування національної ідентичності».
|
|
 
|
Галина Бабій
З нагоди 75-річчя від дня народження Івана Миколайчука у столичному кінотеатрі «Україна» показали відреставрований фільм «Білий птах з чорною ознакою». Фільм отримав друге життя у новому форматі завдяки подвижництву кінорежисера і монтажера Олега Павлюченкова та його однодумців. На рахунку творчої команди вже понад 40 відреставрованих вітчизняних стрічок. Але ще більше їх – у його планах реставрації.
|
|
 
|
Вікторія Ільків
Про професію режисера Андрій Білоус мріяв з дитинства, хоча не бачив жодної театральної вистави (народився і нині проживає в м. Василькові). Поки однолітки літом ганяли футбольного м’яча, найбільшим його захопленням були книги: читав навіть уночі (під ковдрою з ліхтариком) потай від батьків; серед улюблених – романи О. Дюма. Здобувши акторську освіту в Київському інституті імені І. Карпенка-Карого (тепер – університет), одразу вступив на режисуру. Своєю дипломною виставою «Украдене щастя» за однойменною п’єсою І. Франка (згодом увійшла до репертуару Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я») Білоус одразу заявив про себе як про сміливого й неординарного режисера, а згодом – і «плідного» (регулярно випускав по 3–4 постановки на рік).
|
|
 
|
|
|
Ольга Будникова
Усе почалося на початку 90-х із двотижневика голландської культури в Києві. Я проводила екскурсію, після якої залишився вільний час. Двоє гостей, які виявилися викладачами інституту телебачення з голландського міста Гілверсум, поцікавилися, чи можна завітати до відповідного навчального закладу в Києві. Я зв’язалася з Віктором Борисовичем і привезла іноземців просто в майстерню В. Кісіна. Голландські гості Х’юб Дайсенс, завідувач стажуванням та обміном викладачами й студентами, і Поль Вільденберг, викладач з режисури і монтажу, показали фільми своїх учнів і професійних голландських режисерів, поспілкувалися з українськими студентами.
|
|
 
|
|  
|
Лариса Брюховецька
Валерій Степанович Квас (1936, Київ – 2004, Москва) – український кінооператор. 1961 року закінчив кінооператорський факультет ВДІКу (майстерня Бориса Волчека). Недовго працював на кіностудіях «Білорусьфільм» і «Ленфільм». З 1964 року – на Київській кіностудії ім. О. Довженка, де зняв стрічки «Карти» (режисер Ролан Сергієнко, 1964), «Панталаха» (альманах «До світла!», режисер Микола Ільїнський, 1967), «Дитина» (режисер Микола Мащенко, 1968), «Камінний хрест» (режисер Леонід Осика, 1968, диплом за кращу операторську роботу ІІІ Всесоюзного КФ, Ленінград), «Захар Беркут» (режисер Леонід Осика, 1971), та ін.
|
|
  next page >>  
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
   
   
|
|