 |
|
|
| Зміст номера 2007:#3 |
|
|
|
26 березня відбулася церемонія нагородження лауреатів театральної премії «Київська Пектораль» за 2006 рік.
 |
|
|
Лариса Іванишина
Сила таланту Миколи Вінграновського, світло його поезії, чари його особистості осявали і продовжують осявати український небокрай досить потужно. Тому не випадково починається фільм Ролана Сергієнка фрагментом запису Вінграновського, який читає власні поезії. Глядачі відразу включаються в атмосферу авторського виконання.
|
|
|
Лариса Іванишина
Курс на молодих в українському кіно взято своєчасно: воно потребує нових сил, нових ідей, зрештою, нової стилістики, яка вже давно запанувала в мистецтві образотворчому, літературі, театрі, музиці.
|
|
|
Роксоляна Свято
Існувати під постійним прицілом камер і роками уникати настирливих репортерів. Не мати права на найменший промах, а тим паче, серйозну помилку. Жити так, немовби тебе не хвилює вся ця увага, та насправді стежити за найменшими змінами в суспільній рецепції. Бути дипломатом настільки, щоб про твої вагання та сумніви ніхто не здогадався. Пам’ятати, що не можеш говорити від свого імені ніде, крім власного дому. І, зрештою, так досконало й гідно грати свою роль, щоб з роками забути, що ти її лише граєш…
|
|
|
Оксана Шевчук
Неординарною мистецько-культурною подією до 150-літнього Франкового ювілею минулого 2006 року стало інсценування в Києві мелодекламації «Іван Вишенський» за однойменною поемою І.Франка. Її автори – відомі діячі української культури – поетеса, письменниця, режисер, сценарист, музикант Софія Майданська та сучасний композитор, лауреат багатьох конкурсів в Україні й за кордоном Іван Тараненко.
|
|
|
Валентина Грицук
Один із найповажніших сучасних французьких драматургів, що починав у 90-х роках минулого століття, робить те саме й з глядачем, тобто змушує задуматись над непрочитаним у, здавалося б, напам’ять вивчених релігійних текстах .
|
|
|
Ганна Веселовська
Час, коли театральні зали в Україні безнадійно потерпали від безлюддя, минув. Сьогодні театри заповнюються практично ущерть, і не надто важливим є «місце їхнього розташування, мова виконавців, громадянство акторів, і навіть художня вартість вистави. Звісно, подібна глядачева всеїдність не від добра: у країні елементарно не вистачає культурно-мистецьких закладів саме театрального спрямування, а людності, як і колись, у докомп’ютерну епоху, хочеться подивитися на живих акторів зблизька та послухати житейські байки зі сцени.
|
|
<< previous page next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
