 |
|
|
| Зміст номера 2010:#1 |
|
|
|
Роксоляна Свято
«В аїру два запахи. Якщо потерти пальцями його зелену смужку, місцями поморщену, відчуєш запах – лагідний аромат «вербами затіненої води», як каже Словацький, що лише трохи віддає східним нардом. Та якщо таке стебло аїру розтерти, якщо увіткнутися носом у борозну, немовби викладену ватою, відчуєш, поруч із кадильним ароматом, запах болотистого мулу, гнилі риб’ячої луски, просто болота. Запах цей від початку життя асоціюється в мене зі смертю…»
(Ярослав Івашкевич. «Аїр»)
 |
|
|
Анна Погрібна
Режисер – Міхаель Ганеке
Оператор – Крістіан Бергер
У головних ролях: Ульріх Тукур, Сюзанна Лотар, Бургарт Клауснер, Йозеф Бирбихлер
Франція, Німеччина, Австрія, 2009
|
|
|
Олексій Сидорчук
У свої 40 років американський режисер з українським корінням Даррен Аронофські (його дід народився в Києві та ходив у школу в Одесі перед тим, як переїхати до Америки) – відома постать у світовому кіно. І якщо його перший повнометражний фільм «Пі» звернув на себе увагу дуже обмеженої кількості глядачів та кінокритиків, то остання на цей час його робота «Реслер» не лише мала дві номінації на «Оскар», а й виграла «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю 2008 року. Шлях до слави Аронофські був дуже стрімким, і цілком очевидно, що таке визнання стало заслуженим.
|
|
|
Олександра Кисіль
Боротьба добра і зла, яка в масовому кіно набуває звичної для глядача форми атракціону, має сувору упорядкованість, виправдання, канон: зло має бути покаране. Фільми «румунської нової хвилі» в традиціях авторського кінематографа перевертають цю парадиґму і зіштовхують глядача з тим, про що він звикає не думати. У випадку з Кристіяном Мунджіу і його увінчаним Золотою гілкою у Каннах 2007 року фільмі «Чотири місяці, три тижні і два дні» все ще складніше. Глядач цілковито розгублений, глядач нічого не розуміє, глядач схожий на кошеня, яке мокнули мордочкою в молоко. В нього від фільму неприємний осад: перемогло зло? І навіщо все це сталося?
|
|
|
 |
|
Ольга Верховенко
Є певна проблематичність у визначенні першого українського мюзиклу. Одна з проблем полягає у невизначеності самого жанру мюзиклу, яким називають у нас постановки рок-опер, а часто і драматичних вистав з достат-ньою питомою вагою музичного акомпанементу. Друга проблема: чи можна вважати мюзикл, виконаний російською мовою або з використанням позанаціонального героя (сюжету), національним мистецьким продуктом? Першість «Екватора» на музику О.Злотника (2003), як першого українського мюзиклу, дехто заперечує, оскільки значно раніше було здійснено постановки близьких за жанровим вирішенням вистав «Енеїда», «Конотопська відьма» та «Біла ворона».
|
|
|
|
|
Геннадій Боряк
Передусім (з огляду на Указ Президента України Віктора Ющенка «Про вшанування пам’яті Олександра Довженка» № 998 від 24 листопада 2006 р., яким передбачено залучення архівів до популяризації творчої спадщини О.П. Довженка) слід відзначити цілком очевидну актуальність монографії. Зосередившись на архівному пошуку, Олександр Безручко обрав об’єктом дослідження саме той період, який з цілого ряду причин було найменше висвітлено в кінознавчій літературі.
|
|
|
Олена Ломака
Проект під назвою «Світова кінокласика» виявився живучим. Очевидно, самі його творці не очікували, що збірник виходитиме кожних два роки й тішитиме шанувальників кіно сучасним поглядом на світове кіно.
|
|
<< previous page next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
