 |
|
|
| Зміст номера 2015:#6 |
|
|
|
|
Сторiнки: 1 2 3
|
|
|
|
Лариса Брюховецька
Книгу своїх спогадів Емір Кустуриця (н. 1954) написав напередодні свого 60-річчя, в Україні вона вийшла якраз до цього ювілею. Однак ювілею ніхто тут не відзначав, навпаки, через ставлення балканського кінорежисера до подій в Україні (схвалення анексії Росією Криму та війни на Донбасі) йому заборонили в’їзд до України, де він планував виступити з концертами. Книга частково дає відповідь на питання: чому кінорежисер нібито прогресивних поглядів і сучасного кіностилю поділяє агресивну політику Росії.
 |
|
|
Юрій Мицик
Василь Єлиняк, уродженець Небиліва Калуського повіту Галичини, є першим українським поселенцем: жив і помер в Едмонтоні (провінція Альберта), де й досі існує один з найпотужніших центрів української еміграції. У його родині було семеро дітей, 51 онук та 62 правнуки. З цієї родини та з цієї канадської провінції і походить батько актриси, який потім переїхав у США. У родоводі матері – естонсько-німецькі корені.
|
|
|
Тетяна Дениско
Культурні артефакти, пам’ять і saudade у фільмі «Подорож до початку світу»
|
|
|
Юлій Швець
Одеський МКФ 2015 року засвідчив сумну тенденцію: післяреволюційна Україна залишається білою плямою для українських кінематографістів. Непевне відчуття сучасності й страх перед майбутнім, облудне нав’язування пацифізму в годину війни заполонили фестивальний екран. Не менш прикро, що за суттєвими ознаками, а не за декоративним фасадом, в національній конкурсній програмі (ігровий повний метр) не з’явилось жодного національного фільму.
|
|
|
Юлій Швець
Історик за освітою, Тьєррі Фремо не вважає посаду директора Каннського фестивалю зміною спеціальності. Історія нікуди не поділася зі сфери його інтересів, з тією лише різницею, що раніше він зосереджувався на її вивченні, а тепер пише її разом зі своєю фестивальною командою.
|
|
|
Світлана Дзюба
Андрій Романій (н. 1970) – український актор театру, заслужений артист України. Закінчив Дніпропетровське державне художньо-театральне училище (педагог Неллі Пінська). Був провідним актором Донецького академічного українського музично-драматичного театру, де за більш ніж 25 років зіграв 70 ролей, серед яких – Хлестаков («Ревізор»), Жорж Дюбуа («Любий друг»), Голохвастов («За двома зайцями»), Фредерік Леметр («Фредерік , або Бульвар злочинів»). Нині працює в Національному театрі ім. І. Франка. Нагороди: Срібна медаль Академії мистецтв України (2003), премія ім. А. Довганюка «Кращий комедійний актор року» (2005). Ґран-прі фестивалю «Таврійські ігри-98». Дипломи: за кращу чоловічу роль регіонального фестивалю «Театральний Донбас» (1996, 1998, 2000 – перша премія, 2004, 2006), за кращу чоловічу роль Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії» (2006).
|
|
|
 |
|
Лариса Брюховецька
Чи не застарів їхній на той час такий злободенний фільм «Наш чесний хліб»? Адже давно відійшли в минуле і колгоспне життя, й похмурі будні українського села часів хрущовської відлиги, коли дозволено було вести гарячі дискусії і писати про занедбаність села й невміле господарювання. Але дивишся фільм, якому вже виповнилось 50 років, і розумієш, наскільки він актуальний.
|
|
<< previous page
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
