 |
|
|
| Зміст номера 2004:#6 |
|
|
|
Анна Косенко
Картина Акі Каурісмякі «Людина без минулого» (2003) була показана в рамках Днів скандинавського кіно, що проходили в Києві 24–28 червня компанією «Артгауз-траффік». Ця та інші представлені там картини повинні незабаром з’явитися в українському прокаті.
 |
|
|
Станіслав Мензелевський
«Лабораторія кіно» — цикл показів у кіноклубі НаУКМА, що має на меті ознайомити українського глядача з роботами молодих режисерів, операторів, мультиплікаторів (загалом людей, причетних до кінематографа). Паралельно з переглядами ставиться діагноз потенціям нашого кінопродукту, адже пафосні заклики методично нагадують: майбутнє за ними. Проте не варто забувати, що ці фільми — лише перші творчі спроби, зазвичай дещо наївні та претензійні, до того ж створені в близьких до катастрофи умовах (атмосфера творчої зневіри, недосконалість технічної бази). Але саме на цьому, трохи сирому матеріалі можна безпосередньо простежити спрямування загальних тенденцій «молодого кіно» в Україні.
|
|
|
Лариса Іванишина
Глибока істина криється в словах Григора Тютюнника про вічну загадку любові. Не обминають цієї загадки й українські кінематографісти. В середині 90-х, звернувшись до творів української літератури, свою розгадку пропонував Олег Бійма в циклі фільмів «Острів любові». Цього ж року маємо ще одну версію розгадки під назвою «Любов — це...», куди увійшло 12 коротких фільмів, з яких один — документальний (саме про нього – «Кіноманію» Ганни Яровенко — ми вже писали в минулому числі). Щойно закінчені ігрові й показані в Будинку кіно 12 вересня після фільму О.Довженка «Ягідка кохання» (1926), немовби поєднуючи дебют класика з дебютами нинішніми. У запропонованому огляді йдеться тільки про частину проекту «Любов – це...».
|
|
|
Анна Косенко
Загалом робота Олексія Росича цікава своїм експериментальним підходом. Це помітно вже навіть у виборі тематики фільму, що не є буквальною відповіддю на питання: «Що ж таке любов?»...
|
|
|
Теннет Кайнен
Колись у Київському театрі імені Лесі Українки 810 разів зіграли виставу «Варшавська мелодія». П’єсу Леоніда Зоріна грали тоді також по всій неозорій країні. Але весь Радянський Союз знав, що найкраща виконавиця головної ролі польки Гелі — Ада Роговцева. Проминули ті часи. Немає й не буде ні тієї держави, ні тієї вистави. Лише в пам’яті тисяч і тисяч глядачів живе спогад про колишнє тепло, чуже тремтливе щастя, розпач і сум, поцілунок, зустріч, побачення, доторк руки, зустріч Нового року і так далі, і таке інше.
|
|
|
Оксана Бувайлик
«Про мишей І людей»
(За мотивами однойменної повісті Дж.Стейнбека).
Сценічна ідея Гліба Загорія.
Режисер-постановник — Віталій Малахов.
Художник-постановник — Сергій Шевцов.
Художник костюмів — Олександр Чепков.
Композитор – Іван Небесний.
У ролях: Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Наталка Сумська, Сергій Бойко, Володимир Нечипоренко.
|
|
|
Віра Кандинська
«Життя — це сон».
Метаморфоза на 3 дії за П.Кальдероном.
Режисер — Андрій Приходько.
Художник — Тетяна Волошинова.
Композитор — Марина Денисенко.
Хореограф – Ірина Задаянна.
В ролях: Кирило Бін, Михайло Жонін, Наталя Попович-Лінецька, Андрій Приходько, Олег Прімогенов, Роман Равицький, Галина Свята.
|
|
<< previous page next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
