|
|
|
Зміст номера 2004:#3 |
|
|
|
              Сторiнки: 1 2 3
|
|
|
|
Бесіду веде Дмитро Кракович
У серпні минулого року в Нью-Йорку сонце пекло нещадно. Люди не виходили з дому без пляшки води, а якщо виходили, то кралися по вулицях там, де є затінок. Простора бруклінська вулиця Бас-Авеню без жодного деревця... В один із таких днів на ній і розчинив свої двери театр «Steps» з прем’єрою вистави «Панночка» за п’єсою Ніни Садур, написаної за мотивами повісті Миколи Гоголя «Вій». Грають у спектаклі українські та російські актори: Зіновій Аврутін, Юрій Вотяков, Євген Александровський, Арсеній Іванкович, Інна Єсилевська та акторка з Нової Зеландії Ерін Шивон Мерсер. А керує цим інтернаціональним колективом російський режисер, випускник «ГІТІСу» Слава Степнов, який зараз мешкає та працює в Нью-Йорку. Його театр «Steps» приїздив до Києва у 2002 році на фестиваль «Київ травневий» з постановою «Це не те, що вам здалося». І ось тепер – «Панночка».
|
|
 
|
|
|
Роман Бучко
«Відлига» 60-х років вселяла надію, що репресій більше не буде. Це пізніше хтось пожартує, що то була тільки ледь прочинена кватирка, аби простежити, хто задихається, та відсепарувати для пильнішого нагляду. Атмосферу тих років докладно описала Лариса Брюховецька у своїй книжці «Іван Миколайчук». Мені хочеться додати свій штрих -враження від першого знайомства з Україною, Києвом зокрема, бо світогляд формувався в Сибіру та відносно ліберальній Естонії під впливом шістдесятників - Євтушенка, Солженіцина і журналу «Новый мир».
|
|
 
|
Лариса Брюховецька
«В історії кіно небагато геніальних людей — Брессон, Мідзогуті, Довженко, Параджанов, Бунюель. Жодного з цих режисерів не можна сплутати одного з одним. Кожен з них ішов своїм шляхом — можливо, з відомими слабкостями і дивацтвами, але завжди заради чіткої і глибоко особистої концепції».
Андрій Тарковський
|
|
 
|
Віра Кандинська
«Тіні забутих предків» Сергія Параджанова — один із найзахопливіших і найнезбагненніших фільмів ХХ століття, уже протягом сорока років незмінно вражає глядачів, стає відкриттям для кожного нового покоління, лишаючись поза часом у своїй вічній актуальності.
|
|
 
|
Лариса Брюховецька.
«...цінною була б книга спогадів про нього, поки живі люди, які з ним дружили і підтримували його в скрутний час...»
|
|
 
|
Ольга Брюховецька
«На сьогодні документальних фільмів про Параджанова вже більше, ніж фільмів, які він устиг зробити. Про нього почали знімати ще за життя, немов намагаючись компенсувати усе те, що довелося йому пережити...»
|
|
 
|
Роксоляна Свято
В останні місяці соцмережами мандрував жарт: те, що ми бачимо на вулицях Києва (а згодом і всієї України), – не що інше, як масштабне відзначення шевченківського ювілею. Сотні плакатів із цитатами, портрети, різні стилізовані зображення, читання і співання творів «Кобзаря» зі сцени Майдану, – це зовнішній вимір. Інший, глибший, – це спроби відчитати в тому, що діється, Шевченкові «пророцтва»: написані в ХІХ ст. тексти наче вкотре актуалізувалися, ставши не просто відображенням дійсності, а ледь не керівництвом до дії («Борітеся – поборете»).
|
|
  << previous page  
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
   
   
|
|