 |
|
|
| Зміст номера 2004:#3 |
|
|
|
|
Сторiнки: 1 2 3
|
|
|
|
 |
|
Лариса Брюховецька.
В рамках року Польщі в Україні на українському телебаченні буде показано фільм Малгожати Потоцької «Хранитель минулих часів», присвячений Борису Возницькому — директорові Львівської картинної галереї, колекціонеру, який, починаючи з 60-х років, збирає пам’ятки мистецтва ХVІ — ХVІІІ століть на території Західної України. Йдеться про колекцію не приватну, а державну, хоча, коли він починав, тодішня держава не здатна була оцінити ці полотна і скульптури, бо сама їх нищила, оскільки вони для неї уособлювали релігійні пережитки. Добре, що на керівних посадах траплялися освічені люди, які розуміли, що церква плекала мистецтво. Маючи підтримку одних і долаючи спротив інших, Борис Возницький послідовно робив свою справу. Врешті йому вдалося відродити музей «Олеський замок» поблизу Львова, де й зберігаються зібрані по зруйнованих православних церквах і католицьких костелах мистецькі твори. І хоча вважається, що твори мистецтва неоціненні, усе ж в перекладі на грошові знаки зібране ним, ретельно відреставроване й систематизоване має реальну вартість, яка сягає 10 мільйонів американських доларів. Ці дані й багато іншої цікавої інформації вміщено в короткометражному фільмі, розрахованому не тільки на фахівців, а й на широкого глядача, не байдужого до історії. Що ж спонукало Малгожату Потоцьку до створення фільму?
 |
|
|
Анна Косенко
Сусіди, що нагадують про себе переважно культурними акціями та відзначенням важливих для обох країн річниць, — мрія уряду будь-якої держави. Для України такими близькими сусідами є болгари, навіть більше ніж близькими, і більше ніж сусідами, адже на території України проживає найчисленніша поза межами історичної батьківщини болгарська спільнота, що почала зароджуватися ще на початку ХІХ століття. На самій тільки Одещині мешкає понад 165 тисяч болгар. Мешканці саме цього регіону були героями документального фільму болгарського кінорежисера А. Колева «Сьоме коліно», що був представлений 4 березня в Будинку кіно. До речі, сам режисер — випускник Київського інституту ім.Карпенка-Карого, а фільм є спробою показати сучасне життя болгар на українських теренах. Знімався він на замовлення Міністерства культури й мистецтв України протягом трьох років із тривалими вимушеними зупинками. Напевне, недарма режисер дякував директорам картини В.Сичовій та Л.Сергієнко, адже бути директором бюджетної картини, справді, непросто.
|
|
|
Лариса Брюховецька.
З 10 по 14 березня в київському кінотеатрі «Жовтень» проходили дні японського кіно, організовані проектом «Артгаус Трафік» за підтримки посольства Японії в Україні. В програмі було представлено стрічки знаних сучасних режисерів — Шохея Імамури, Такесі Кітано, Хідео Накати і Кіндзі Фукасаку.
В той час як прокатники сусідньої Польщі орієнтують глядача на національне кіно та на фільми, нагороджені на престижних кінофестивалях, наш прокат остаточно перейшов на обслуговування американського кіновиробника, міцно закувавши себе в броню імперського монстра. Тому Дні японського кіно стали подією в кінематографічному житті Києва та інших міст України. Їх можна трактувати як прорив мистецтва на широкий екран. Причому мистецтва, яке технічно не поступається перед американським мейнстримом.
Прорив успішний — нечасто бувають зали такими переповненими. І це, навіть створюючи незручності, тішило, адже показували фільми високої зображальної культури, твори філософські, автори яких сповідують гуманістичні цінності. Чи не найвиразніший з них — «Ляльки» Такесі Кітано.
|
|
|
Валентина Погорілець
Темні води.
Режисер Хідео Наката.
В ролях: Хітомі Курокі, Рьо Канно, Мірей Огуті.
Ґран-прі 10-го фестивалю фантастичного кіно «Фантастік’яр»; «Срібний Ворон» на Брюссельському МКФ фентезі 2002 року.
|
|
|
Анастасія Гайшенець
2004 рік названий ЮНЕСКО роком А.П.Чехова. Пов’язане це з відзначанням на межі 2003 — 2004 років трьох знаменних дат: сто років з дня написання Чеховим п’єси «Вишневий сад», сто років з дня прем’єри «Вишневого саду» в Московському Художньому театрі, а також річниця пам’яті великого російського драматурга .
Саме до цих дат приурочений спільний проект Міжнародного Фонду К.С.Станіславського (Росія) та театру «Мено Фортас» (Литва).
|
|
|
Олександр Чепалов
Кожна нова постановка п’єс Миколи Гуровича Куліша в Харкові, місті їх народження, місті розгромленого курбасівського «Березоля», засобами театру підкреслює зв’язок вітчизняної історії та сьогодення. У нинішньому сезоні таких прем’єр відбулось дві — одна в театрі
ім.Т. Шевченка («Реформатор» за «Народним Малахієм»), друга «Хулія славлю» ( за п’єсою «Хулій Хурина») в молодому «Театрі 19».
|
|
|
Віра Кандинська
Прем’єрою вистави «Веджвудський сервіз для чаю» за однойменним оповіданням Мілорада Павича заявив про себе новий творчий колектив при Києво-Могилянській академії — Студентський театральний клуб під керівництвом актриси Тетяни Шуран, яка вперше виступила в ролі режисера.
|
|
<< previous page next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
