Марія Тетерюк
Олесь Санін знімав свій другий художній фільм більше семи років. «Поводир, або Квіти мають очі» було завершено цієї весни, але через трагічні обставини прем’єру відклали до Одеського міжнародного кінофестивалю (для режисера принциповим було вперше показати свою роботу саме в Україні). Фільм змагався за «Золотого дюка» одночасно в двох конкурсних програмах – міжнародній та національній.
Юлій Швець
Коли з розпадом радянської імперії на зміну тотальній ідейно-тематичній замкнутості в український, а отже і в харківський, театр прийшла репертуарно-акторська свобода, ніхто й гадки не мав, що з часом це обернеться безпросвітною манією. На кшталт пияцтва чи наркоманії. Бо ж років десять-п’ятнадцять тому й акторська гра, й вибір п’єс диктувалися людьми, які в силу своїх уподобань і, так би мовити, службового обов’язку не тільки знали п’єси світового репертуару, а й мали певне уявлення, як ці п’єси будуть співвідноситися з місцевим театральним бізнесом і театральним мистецтвом.
Ніна Логвинова
Неабиякою сміливістю має бути наділений педагог-постановник, щоб обрати для дипломної вистави на ступінь магістра таку тонку психологічну річ, як «Осіння соната» Інґмара Берґмана. Спектакль викликає найкращі почуття. Працював зі студентами режисер А. Аркадін-Школьник.
Ольга Велимчаниця
У квітні під час Днів польського кіно до Києва вкотре завітав польський драматург, сценарист, письменник Януш Ґловацький, з яким можна було поспілкуватись під час прес-конференції у кінотеатрі «Жовтень».
Шановний читачу!
Ми проводимо невелике опитування, що має на меті визначити преференції наших читачів. Ваші відповіді допоможуть нам зробити журнал “Кіно-Театр” ще цікавішим для Вас.
