 |
|
|
| Зміст номера 2004:#2 |
|
|
|
Лариса Брюховецька
Рік тому в Нью-Йорку на Науковій конференції в НТШ, присвяченій роковинам Тараса Шевченка, мене запитали, які з Шевченкових творів ідуть в українських театрах. Я не могла нічого назвати, принаймні в Києві, окрім моновистави «Стіна» та прем’єри «Божественної самотності» за «Оксаною» О.Денисенка (у виставі, до речі, наголос упав на слово «самотність», а оточення Шевченка — і жандарми, і його друзі – виглядало на сцені однаково гротесково й непривабливо, що, звісно, викликало осуд). З наближенням 190-ї річниці з дня народження Шевченка в столичних театрах нічого не змінилось — тут українською драматургією взагалі не дуже цікавляться. Єдина згадка про цей ювілей — студентська вистава «І мертвим, і живим...» у Київському університеті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, поставлена керівником майстерні телережисури режисером і педагогом Миколою Мерзлікіним, яку минулої весни було показано кілька разів для вузького кола.
 |
|
|
Анна Маєвська
У грудні 1985 року на сцені Київського Молодіжного театру відбулася чергова прем’єра – поставлена Миколою Мерзлікіним п’єса Юрія Щербака «Стіна». Драма на десяток дійових осіб трансформувалася в діалог. Так і писалося в програмках: «актриса за Варвару Рєпніну» – Раїса Недашківська і Галина Стефанова, і «актор за Тараса Шевченка і за інших персонажів» (за mama, «мочиморд», Язикова, Ганну Закревську) – артисти Валерій Лєгін та Ігор Славінський. «Наша вистава – одна з можливих версій до того коду, що закладений у листах Рєпніної, – говорить режисер Микола Мерзлікін. Я знав, що робити, але ж були ще й актори. Актор, як і я, має право на авторство. Я працював з художниками, а не з виконавцями».
|
|
|
Редакція
Шевченко в кіно...
|
|
|
Культурологічна акція
У січні в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбулася значна мистецька подія – перегляд фільму Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу», приурочений до закриття виставки графічних робіт Сергія Якутовича «ВибраNезавершений проект...». Національний університет «Києво-Могилянська академія» висунув заслуженого художника України Сергія Якутовича на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка за цикл робіт 2000 – 2003 років та за роботу над згаданим фільмом. Величезна графічна серія «Мазепіана» стала однією з центральних на виставці в Галереї мистецтв, яку подивилися тисячі відвідувачів.
Отже, серії передувала участь художника у створенні одного з найфантастичніших фільмів українського кіно – «Молитви за гетьмана Мазепу». Саме завдяки Сергію Якутовичу критики назвали цей фільм «намальованим кіно», підкреслюючи величезну роль художника в його фантасмагоричній образності.
Перегляд «Молитви за гетьмана Мазепу» в кіноклубі університету викликав справжній ажіотаж – зал на 800 місць не зміг вмістити всіх бажаючих. В обговоренні фільму взяли участь кінознавці, політики, викладачі: Вадим Скуратівський, Оксана Пахльовська, Оке Петерсон, Сергій Якутович, Юрій Іллєнко, Володимир Сущенко.
Після акції в українській пресі з’явилися чесні публікації про фільм. Так, Сусанна Чернечко у статті «Два в одному» в газеті «Демократична Україна» (27 січня 2004) пише: «Але дивом-дивним у 2-й половині ХХ сторіччя, втікши з полиці, протаранив «залізну завісу» фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» і дивом опинився в потрібному місці, в потрібний час... Стережіть, панове, «Молитву» як зіницю ока! Бо ще втече і дістане з-за кордону яким-небудь «Оскаром», що характерно для нашого кіно».
Об’єктивні матеріали з’явилися і в «Голосі України», «Київ сьогодні». Після ефіру на радіо «ЕРА», в якому прозвучала інформація про перегляд «Молитви» Юрія Іллєнка в кіноклубі НаУКМА, до редакції програми півдня телефонували слухачі. Вони запитували: де ж нарешті можна побачити цей фільм?
|
|
|
Михайло Іллєнко
Фільми Михайла Іллєнка «Фучжоу»(1994) та «Сьомий маршрут» (1997) приковували до себе увагу й викликали суперечки. 2002 року вийшли дві його короткометражки: анімаційна «Одноразова вічність» та ігрова «Невелика подорож на великій каруселі». Зрозуміло, забезпечити їм успішну прокатну долю ще важче. Сьогодні Михайло Іллєнко за підтримки Всеукраїнського товариства «Просвіта» розпочав роботу над своїм давнім задумом — фільмом «Толока». Він сам написав сценарій, а нещодавно і передмову до фільму. Пропонуємо її вашій увазі.
|
|
|
Бесіду веде Лариса Брюховецьк
...треба було засвоїти урок Параджанова, адже він скрізь працював автентично, не відокремлював звучання фільму від середовища, яке відтворював...
|
|
|
Бесіду веде Віра Кандинська
Андрій Приходько — режисер театру, актор. В 1985 році закінчив Дніпропетровське театральне училище за спеціальністю актор. В 1993 — режисерське відділення Російської академії театрального мистецтва (ГІТІС), майстерня П.Фоменка. З 1993 року — актор та режисер Московського театру «Майстерня Петра Фоменка», з 2000 року — режисер Національного академічного українського драматичного театру ім.Івана Франка.
Поставив вистави «Брехун» Корнеля (Театр комедії, Нижній Новгород), «Життя є сон» Кальдерона (Театр ім. Вахтанґова, Москва), «Шельменко 2 версія» за п’єсою «Шельменко-денщик» Г.Квітки-Основ’яненка (Молодий театр, Київ), «Увертюра До побачення» за «Сойчиним крилом» І.Франка (театр «Сузір’я», Київ), «Маркіза де Сад» Ю.Місіми (Національний академічний український драматичний театр ім.Івана Франка, Київ), «Трагедокомедія о Воскресенії мертвих» Г.Кониського (там само), «Каїн» Дж. Байрона (там само) та інші.
|
|
next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
