 |
|
|
| Зміст номера 2006:#4 |
|
|
|
«Круглий стіл», організований Центром кінематографічних студій НаУКМА та НСКУ і проведений 16 травня 2006 року в Будинку кіно. Участь беруть: режисер Юрій Іллєнко, поет і кінодраматург Іван Драч, композитор Євген Станкович, актриса Людмила Єфименко, культуролог Вадим Скуратівський, кінознавець Оксана Мусієнко, кінокритики й сценаристи Сергій Тримбач, Людмила Лємешева, письменник Богдан Жолдак. Ведуча — Лариса Брюховецька.
 |
|
|
Лариса Брюховецька
Після трьох років стагнації, що панувала в українському кіно і була спричинена відсутністю професійного керівника кіногалузі, нарешті з’явилась надія, що настануть зрушення. У травні утворено Державну службу з кінематографії, яку очолила досвідчений адміністратор Ганна Чміль, яка чимало років працювала заступником Міністра культури. Щоправда, утворили Службу дещо дивно, не забезпечивши штатом, що може означати наявність збоїв у бюрократичній машині. Хоч як парадоксально, в межах Міністерства культури і туризму з утворенням Служби продовжує функціонувати управління з кінематографії.
|
|
|
Тетяна Кириченко
Зізнаюся відразу, що в суперечках учених мужів про те, якою слід вважати сучасну західну цивілізацію - словесною чи візуальною, уперто стою на боці тих, хто стверджує, що в основі нашої цивілізації лежить усе-таки текст, а не зображення. Простіше кажучи: не відчуваю особливого захоплення «ящиком» у кімнатному закутку, який повсякчас схиляє мене до поглинання розважальної пустопорожньої інформації, хороша книжка - річ значно приємніша, ніж хороша (у моєму розумінні - це хоча б трохи наближена до інтелектуальної) телепередача. Та й де ті хороші телепередачі?
|
|
|
 |
|
Розмову веде Роксоляна Свято
Родинна спадкоємність у професії, як відомо, не дивина, тим паче, в акторсько-режисерському середовищі. Та щоб у талановитих батьків діти були не просто талановиті (до того ж, у різних сферах), а й підносили родинну марку на якісно новий, відповідний вже новому часові, рівень; щоб не спинялися, здобувши, здавалося, заслужені лаври, а постійно продукували й втілювали нові ідеї; щоб усе життя зберігали креативну здатність і не забували водночас про вміння тішитися життям, — таке трапляється значно рідше.
|
|
|
Розмову веде Віра Доленко
Художник-сценограф Андрій Александрович-Дочевський добре відомий не тільки в Україні, але й далеко за її межами. З ним залюбки працюють режисери різних театрів. Бо кожний витвір художника відзначається вишуканістю, самобутністю і яскравими стильовими властивостями. Його сценографія — не просто важливий компонент синтетичного театрального жанру, найчастіше саме вона задає тональність усій виставі. Чи то «Брати Карамазови» чи «Приборкання норовливої», «Пігмаліон» чи «Кін IV», «Наталка Полтавка» чи «Московіада».
|
|
|
Публікація Олександра Безручк
Чому він із квіткою? Тому, що він ревнитель землі, він ревнує все до землі, він пручається. Він ще не кінчений, в ньому є сила. Вбити цю махину не так і просто. Постать складна. Та я мусив подати своє ставлення до неї. Тому я розробив тему відсторонення, подавши персонажа як недоладну постать.
|
|
|
|
|
Наталя Казакова
Не буду зупинятися на питанні, чому «наймасовіше з мистецтв» не стало предметом уваги з боку українських бібліографів, це зрозуміло: не було замовлення від влади, її ідеологічних установ. Наведу лише один красномовний приклад. У 1958 році в Києві вийшов покажчик «40 років радянської влади на Україні»1, в якому на 440 сторінках знайшлося місце лише для однієї інформації про українське кіно: статті А.Сироти «Киевская киностудия к 20-летию советского кино» зі збірника «Двадцать лет советской кинематографии», що вийшов у Москві 1940 року.
Досі, крім бібліографічних посилань, які містяться у виданнях відомих дослідників українського кіномистецтва І. Корнієнка, Г. Журова, А. Шимова, Б. Береста та ін., маємо єдиний бібліографічний покажчик «Кіномистецтво Радянської України», виданий Національною парламентською бібліотекою України у 1985 році.2
|
|
next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
