 |
|
|
| Зміст номера 2006:#5 |
|
|
|
Лариса Іванишина
Молдавани, як і представники будь-якої нації, нерідко ставали героями анекдотів, але на разі маємо випадок особливий — національно забарвлена анекдотичність лягла в основу повнометражного ігрового фільму. Звісно, комедії. Було за радянських часів ще одне потужне джерело для цього різновиду народної творчості — генеральний секретар ЦК Леонід Ілліч Брежнєв. Колізії фільму й вибудувані на перетині цих двох комедійних струменів.
 |
|
|
Лариса Іванишина
Іспанське кіно не перестає дивувати своєю наполегливістю у висвітленні родинно-побутової теми. Принаймні, в тих фільмах, які зрідка привозять до Києва на Дні іспанського кіно, вона домінуюча. Власне, чого дивуватись – хіба не тою ж темою переймався Луїс Бунюель у своїх іспанських фільмах – «Вірідіана» і «Трістана», хіба в них не розгорталась дія довкола молодої дівчини в середовищі дядечок, кузенів, опікунів? А в Карлоса Саури у фільмах «Анна і вовки» та «Мамі сто років» все відбувалося в одному помешканні та довкола нього, щоправла, набираючи символічного змісту. Дивовижно, як іспанці не втомлюються від житейського одноманіття. Точніше, як вони з цього буденного одноманіття, в яке занурені, власне, всі люди на планеті Земля, не втомлюються робити талановите й цікаве кіно.
|
|
|
Василь Дениско
У минулому столітті в наукових колах існувала думка: щоб пізнати генезу життя, потрібно почати з кінця... Наприклад, згідно з гіпотезою, той, хто штучно досягне температури абсолютного нуля, стане свідком неіснування матерії. Бажання осягнути кінець буття закрадалося в голови багатьох письменників-фантастів, сценаристів і режисерів.
Але йдеться не про це, а про документальний фільм-притчу «Генеза», створений кінорежисерами-біологами (сімейним подружжям) Клодом Нурідсані і Марі Перену. А якщо додати, що вони є авторами знаменитого «Мікрокосмосу», то інтерес до нового фільму легко передбачити. Український глядач мав змогу бачити кінострічку в липні цього року на 1-му Національному телеканалі. Працелюбство авторів — які два роки писали сценарій, три роки знімали і рік ще потратили на підготовку — вражає.
|
|
|
Анна Маєвська
Василь Вітер заснував власну студію «ВІАТЕЛ», де створено більше 20 фільмів. Серед них «Поліфонія. Відродження національної філармоніії» (1997), «Успенський собор» (2001), «Михайлівський Золотоверхий» (2002) та ін. Нова прем’єра — документальний повнометражний фільм-літопис «Володимирський собор у Херсонесі», який завершує трилогію документальних стрічок, присвячених відбудові зруйнованих славетних українських храмів. Трилогія унікальна добором і кількістю відзнятого матеріалу, адже ретельні зйомки процесу реконструкції тривали кілька років. Зокрема, «Володимирський собор у Херсонесі» знімали з 1999 року: саме тоді храм одягли у риштування і розпочали складні реставраційні роботи. А закінчили навесні 2004, коли собор було освячено.
|
|
|
 |
|
Марина Черкашина
Творча співдружність вихованців української театральної школи режисера Аттіли Віднянського та сценографа Олександра Білозуба народилася кілька років тому в Берегові. У цьому закарпатському місті, у регіоні, де проживає чимало угорців, свого часу з ініціативи Віднянського було організовано єдиний на терені України угорський театр. Його засновник і художній керівник знайшов в особі актора, режисера і художника Олександра Білозуба людину, з якою йому було цікаво співпрацювати. Ролі розподілилися чітко. У столичному театрі ім. І.Франка Олександр грає у виставах і має кілька власних режисерських робіт. У співдружності з Аттілою Віднянським виступає в іпостасі театрального художника. Спільно вони поставили кілька драматичних вистав не лише в Україні, а й в Угорщині, де керівника берегівського театру добре знають і цінують. Успіх цих вистав сприяв тому, що вже втретє А. Віднянського запросили в один з найбільших і найпрестижніших театрів Угорщини – Будапештську Оперу. А він, у свою чергу, запропонував Олександра Білозуба як сценографа. Першими їхніми оперними виставами стали «Єнуфа» Леоша Яначека та «Катерина Ізмайлова» Дмитра Шостаковича. А під завісу минулого сезону вони відсвяткували ще одну вагому перемогу, поставивши «Нюрнберзьких майстерзінгерів» Ріхарда Вагнера.
|
|
|
Валентина Грицук
Виходячи з Національного театру російської драми після прем’єри 13 червня цього року «Заповіту цнотливого бабія» Анатолія Крима, доглянуті театроманки задоволено «базарили»: «Все таке приємно легеньке». Великий театр в центрі Києва вже більше десяти років не обманює свою публіку, — вона завжди отримує саме те, чого чекала: новітнім українським міщанам «зроблять красиво», «все, як в найкращих людей», «як у найкращих домах Парижа».
|
|
21.
| |
|
Творчу еволюцію кожного митця можна простежити за його творами, бо треба бути надто індиферентним до життя і навколишньої дійсності, щоб лишатися незмінним. На долю Миколи Павловича Мащенка випало надто бурхливе життя — час був такий. А якщо до цього додати його пристрасне ставлення до цього життя, небажання ізолюватися від нього, готовність кидатися у вир бурхливих подій, незмінне бажання творити — чи на знімальному майданчику, чи за письмовим столом, — то стане очевидним, чому такою виразною є його еволюція.
|
|
<< previous page next page >>
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
